Зовнішньоторговельна політика

Зовнішньоторговельна політика - це сукупність цілей, засобів і методів, що застосовуються державою для розвитку торговельних відносин з іншими країнами. Зовнішньоторговельна політика включає визначення географічної і товарної структури експорту та імпорту, а також систему їх державного регулювання.

Для вироблення зовнішньоторговельної політики і конкретних заходів щодо її реалізації у перехідній економіці слід взяти до уваги такі обставини З розпадом СРСР Росія втратила багато господарські зв'язки з колишніми союзними республіками. Ставши спадкоємицею СРСР на міжнародній арені, Росія придбала більше обов'язків по зовнішній заборгованості, тягар якої грунтовно ускладнює її економічні відносини з кредиторами. Що стосується боргів Росії, то з боку ряду зарубіжних країн їх повернення у валютній або товарній формі є проблематичним.

Проте здійснення ринкових реформ і лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, при всій їх суперечливості та незавершеності, дозволили зовнішньої торгівлі не тільки швидше інших секторів народного господарства виходити з кризи, але й витягати з нього галузі економіки, які орієнтуються на експорт, а також відшкодовувати на внутрішньому ринку глибокий спад в АПК та легкої промисловості.

Зовнішня торгівля поступово стає стабілізуючим фактором і стимулом піднесення економіки Росії. Зовнішня торгівля на тлі спаду по інших найважливішими показниками соціально-економічного розвитку країни швидше вийшла на позитивну динаміку зростання, збільшивши свій оборот з 95,3 млрд. дол в 1991 р. до 115 млрд. дол в 1999 р. Відновлення обсягів зовнішньої торгівлі Росії йде в основному завдяки зростанню експорту сировинних товарів. Стійко росте позитивне сальдо торгового балансу з 6,4 млрд. дол в 1991 р. до 34,9 млрд. дол в 1999 р. Фінансові надходження від стягнення мита, податків і акцизів від експортно-імпортних операцій становлять майже чверть дохідної частини федерального бюджету, а позитивне сальдо торгового балансу за 1991-1999 рр.. є головним джерелом валютних резервів. До найважливіших цілей зовнішньоторговельної політики РФ слід віднести:

1) цілеспрямоване сприяння структурній перебудові економіки країни;

2) зміна характеру участі РФ у світовій економіці як по лінії товарної спеціалізації, так і щодо договірно-правових і політичних умов;

3) забезпечення економічної безпеки РФ.
Досягнення цих цілей припускає:

• формування оновленої структури експорту під впливом відбуваються структурних зрушень в економіці країни, в першу чергу за рахунок значного підвищення в ньому питомої ваги і обсягу продукції переробної промисловості, а також через розвиток орієнтованої на експорт сфери послуг;

• виявлення і цілеспрямоване освоєння найбільш перспективних для російського експорту секторів, ніш на світовому ринку, подальша концентрація основних зусиль на закріпленні та розвитку ринкового успіху на обраних напрямках у поєднанні з активним розвитком науково-технічного співробітництва, поглибленням виробничої кооперації із зарубіжними партнерами;

• досягнення найбільш сприятливого торгового режиму у відносинах із зовнішньоекономічними партнерами, зняття будь-яких дискримінаційних обмежень на торгівлю з РФ, недопущення виникнення нових обмежень;

• забезпечення доступу російських підприємств на світові ринки капіталу, машин та обладнання, технологій та інформації, мінерально-си
рьевих ресурсів а також до глобальних транспортних комунікацій як експортерів та імпортерів. Відзначимо, що тут дуже важливу
роль повинна зіграти продумана політична, фінансова та інформаційна державна підтримка процесів просування російських товарів і послуг на ринки з найвищим рівнем монополізації (ринки, сверхзащіщенние протекціоністськими заходами зарубіжних держав);

• довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаєминах як з країнами та міжнародними організаціями-кредиторами, так і з боржниками РФ;

• створення ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів РФ шляхом вдосконалення, а в ряді випадків - розширення ексортного, валютного, митного контролю, і, при необхідності, інших форм контролю зовнішньоекономічної діяльності.

В даний час російської зовнішньої торгівлі ще не характеризується раціональною організацією міжнародного товарообміну, коли експорт сприяє розвитку продуктивних сил країни за рахунок розширення реалізації вітчизняної продукції за межами насиченого внутрішнього ринку, а імпорт не замінює, а доповнює внутрішнє національне виробництво. Активність торгового балансу є радше стихійний результат лібералізації та приватизації зовнішніх економічних зв'язків в умовах руйнування єдиного економічного простору колишнього СРСР і загального розлади російської економіки. Зростання експорту в чому визначався різким зниженням платоспроможного попиту на внутрішньому ринку, а також все ще значним відставанням внутрішніх цін від світових з широкого кола товарів. Розширення імпорту носить до певної міри вимушений характер через нездатність промисловості наситити внутрішній ринок достатньою кількістю ширвжитку і продукції виробничого призначення, здатних скласти конкуренцію за якістю та асортиментом товарів іноземного походження. Тому збільшення зовнішньоторговельного обороту відбувається в основному за рахунок екстенсивних факторів і не має під собою міцної довгострокової основи.

Слід також відзначити, що через зростаючих труднощів збуту на внутрішньому ринку (згортання виробництва в партнерів-споживачів, загострення проблеми неплатежів, падіння купівельної спроможності населення) вивіз продукції за кордон у ряді випадків перетворився для російських виробників в єдине джерело їх виживання та існування. Позбавлені можливості продати товар всередині країни, вони будь-якими шляхами і способами намагаються збути його за кордон, часто на ризикованих умовах і за мізерними цінами, аби отримати хоч щось, щоб утриматися на плаву. За такої вимушеної орієнтації на експортні поставки багато галузей національного виробництва, які раніше розвивалися самостійно, тепер опинилися в небезпечній залежності від зовнішніх факторів, міжнародної кон'юнктури та інтересів іноземних замовників і покупців.

Відповідно до особливостей внутрішнього попиту складається і структура російського імпорту. Під впливом згортання виробництва та капіталовкладень знижується частка інвестиційних товарів та промислової сировини. Їхнє місце все частіше займають закупівлі зарубіжної споживчої продукції. Лише в результаті кризи 1998 року були створені умови для інтенсивного їм-портозамещенія продукцією вітчизняних виробників, завоювання втрачених секторів ринку.

Переважання паливно-сировинних товарів в російському експорті є відображенням реальних і найбільш значущих в даний час конкурентних переваг Росії в міжнародному поділі праці. Проте це не знімає питання про необхідність розширення і поліпшення структури російського експорту насамперед за рахунок підвищення частки машинотехнічної продукції і готових виробів. Оскільки саме з цих товарних позицій існує найбільш гостра конкуренція на світовому ринку, необхідно знайти свою нішу, спираючись на переваги, які має Росія (власна паливно-сировинна база, відносна дешевизна і достатня кваліфікація робочої сили та ІТП, науково-технічні досягнення в ряді галузей і т.д.). Обмеженість фінансових ресурсів диктує необхідність зосередити зусилля і кошти на розширенні експортного потенціалу оборонних галузей. Потрібно також зосередити зусилля на відновлення позицій російського машинотехнічної експорту в країни СНД і держави, що розвиваються.

Девальвація національній валюти, яка сталася в серпні 1998 р., в довгостроковій перспективі може зробити сприятливий вплив на зміну структури експорту Росії. Поряд з державною підтримкою вітчизняних товаровиробників девальвація повинна стимулювати експорт промислової і наукомісткої продукції з Росії, що в перспективі має призвести до збільшення вивозу готових виробів і диверсифікувати структуру експорту.

У Росії зберігається значний експортний потенціал у багатьох галузях економіки.

Зокрема, російську електроенергетику має величезний експортний потенціал. На початку нинішнього тисячоліття експорт електроенергії можна збільшити з 20 до 40 млрд. кВт-год, відповідно щорічні валютні надходження можуть зрости до 1,5 млрд. дол

Експортний потенціал алмазно-діамантового комплексу Росії наприкінці 90-х років оцінювався в 1,5 млрд. дол

Значними потенційними експортними можливостями мають на укоемкіе галузі Росії, і перш за все аерокосмічна промисловість, зв'язок і телекомунікації, які могли б щороку приносити державній скарбниці 1,5-2 млрд. дол При проведенні політики стимулювання вітчизняних товаровиробників, а також активізації процесу конверсії оборонних галузей промисловості обсяг російського експорту міг би збільшитися в перші десятиріччя нового тисячоліття приблизно в 2 рази.

Досвід більшості зарубіжних країн - промислово розвинених і країн, що розвиваються - свідчить про надзвичайну важливість державної підтримки розвитку експорту та діяльності національних експортерів. Практично всі закордонні держави, включаючи США, країни ЄС і Японію, здійснюють цільові програми всебічного сприяння експортерам шляхом створення для них сприятливих торговельно-політичних та економічних умов. У Росії тільки ще формується подібний підхід. Уряд РФ схвалив на початку 1996 р. федеральну довгострокову програму розвитку експорту. Головним завданням програми є формування сприятливих економічних, організаційних, правових та інших умов для розвитку російського експорту і підвищення його ефективності, а також механізмів надання державної, фінансової, податкової, інформаційно-консультативної, маркетингової, дипломатичної та інших видів допомоги вітчизняним експортерам. Програма спрямована на формування нової, більш ефективної моделі участі Росії в міжнародному поділі праці і розрахована на 10 років.

При розробці перспективної зовнішньоекономічної політики слід по-новому сформулювати імпортну політику.У міру поглиблення ринкових реформ традиційне значення імпорту як засоби відомості народногосподарських дефіцитів буде неминуче зменшуватися, а його роль як потужного конкурен-тообразующего та антимонопольного фактора - збільшуватися. Підхід до імпорту повинен бути диференційованим у залежності від народногосподарської і соціальної значимості того чи іншого товару. Відповідно до загальноприйнятої міжнародної практики державі слід регулювати імпорт переважно непрямими методами, обмежуючи ввезення тільки тієї продукції, яка може завдати шкоди рентабельності або перспективному національного виробництва. Однак протекціонізм має бути помірним, що співвідносяться з цінами на внутрішньому ринку (важливо не допускати їх штучного завищення) і з реальним станом справ у виробництві, щоб не перетворитися на систему заохочення монополістів і відсталих вітчизняних виробників. Необхідний курс на розвиток рентабельних імпортозамісних і життєво важливих виробництв по товарах, які Росія може і повинна робити сама в достатніх кількостях (наприклад, зернові та основні продукти харчування, медикаменти, технологічне обладнання тощо), на закупівлю яких уже багато років витрачається значна частина валютних надходжень.

На сьогоднішній день в Україні діє досить складна і недостатньо ефективна система державного регулювання зовнішньої торгівлі. Це пов'язане з тим, що держава враховує в першу чергу склалася комерційну практику, яка поки що далека від цивілізованих відносин, а також різного роду міжнародні угоди.