Головна Економічна теорія Міжнародні економічні відносини національної економіки Проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД)
загрузка...

Проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД)

З розвалом Радянського Союзу, послідувало незабаром після припинення діяльності РЕВ, Росія постала перед необхідністю корінного перегляду в самі стислі терміни всієї системи своїх зовнішньоекономічних відносин. Беручи до уваги той високий рівень взаємних господарських зв'язків, що склався між суб'єктами господарювання стали тепер незалежними країн СНД, і ступінь їх взаємозалежності, Росія розглядала економічну інтеграцію зі своїми найближчими сусідами як найважливішого напряму всієї своєї зовнішньої та економічної політики. Можна припустити, що з аналогічних позицій оцінювали ситуацію, що склалася і інші колишні союзні республіки СРСР, які підписали в грудні 1991 року Договір про створення Співдружності Незалежних Держав і проголосили для себе як завдання особливої важливості формування нової системи економічних взаємин, яка б з'єднала в собі переваги єдиного економічного простору, сформованого за століття спільного розвитку, єдиних коопераційної-технологічних комплексів і одночасно нові економічні засади взаємодії (ринковий характер взаємин, еквівалентність обміну і т.п.).

Основними чинниками, що обумовлюють розвиток інтеграції між країнами СНД, крім перерахованих вище, є:

• можливість спільного використання створеного раніше і не розтраченого ще загального виробничо-технологічного та науково-технічного потенціалу, який виявився розділеним на національно відособлені частини;

• гарантії взаємного доступу до джерел найважливіших видів сировини, можливість спільних дій, у тому числі у фінансовій області, за їх розвідки, розробки та організації раціонального використання;

• економічно взаємовигідне використання транспортної інфраструкури (морських портів, магістральних комунікацій і т.д.), насамперед - тієї її частини, яка необхідна для виходу на зовнішні ринки;

• наявність значних резервів і можливостей коопераційних поставок вихідної сировини, матеріалів, деталей і запасних частин для збереження і розвитку обробних галузей промисловості;

• високий потенціал і ефект спільного виходу на ринки третіх країн, а також координація зусиль по захисту від дискримінаційних дій з боку цих країн і транснаціональних компаній на зовнішніх ринках.

Крометото, дополнітельнимоб'ектівниміоддовременносуб'ектівнимфак-тором на користь поглиблення інтеграції в рамках СНД послужила та продовжує в цей час служити зацікавленість владних структур країн Співдружності в отриманні надійних гарантій від які стали в ряді випадків реальними зовнішніх загроз знайденої державної незалежності у вигляді різних форм економічної, культурної, політичної і навіть військової експансії з боку третіх країн та їх угруповань.

Внаслідок усього цього з осені 1994 р. почалося поступове практичне пожвавлення інтеграційних процесів, якому сприяли:

-Установа! 1 жовтня 1994 Міждержавного економіческогокоміте-та (МЕК) - постійно діючого виконавчо-розпорядчого міжурядового органу країн Співдружності з певними контрольними функціями;

- Ув'язнення в січні 1995 р. Росією, Білоруссю і Казахстаном митниць ного союзу, що декларував скасування тарифних обмежень і скасування внутрішнього митного контролю (включаючи зняття митних постів на кордонах між цими республіками), з подальшою ліквідацією внутрішніх митних кордонів. Як зазначається в основних документах цієї організації, Митний союз «відкритий для приєднання будь-якої держави СНД, який визнає його принципи і готового взяти на себе в повному обсязі зобов'язання, що випливають з прийнятих документів»;

- Проведення в Білорусі влітку 1995 р. референдуму щодо поглиблення інтеграції з Росією;

- Прийняття Указу Президента від Росії 14 вересня 1995 про затвердження Стратегічного курсу РФ по відношенню до держав - учасників СНД, в якому відновлення багатогранних зв'язків і форм інтеграції, взаємовигідне економічне співробітництво визнані важливими пріоритетами внутрішньої і зовнішньої політики Росії.

Дані події частково сприяли створенню відсутніх елементів правової бази відновлення економічного співробітництва, з урахуванням нових реалій і на новій, взаємовигідній і взаімоеквівалентной основі.

Реальне розвиток співпраці країн СНД, розвиток інтеграційних процесів країн Співдружності в силу ряду причин відбувалося і відбувається суперечливо і складно. Формуються національної моделі економічного розвитку, нова державність - все це об `єктивно не може не ускладнювати інтеграційні процеси.

Загальна риса всіх держав, що утворилися після розпаду СРСР - масштабний спад виробництва. Так, падіння виробленого ВВП в середньому по СНД за 1991 - 1995 рр.. досягло майже 50%. За підсумками 1995 масштаби виробництва не перевищували рівня початку 70-х років і воно забезпечувало потреби населення і господарства на рівні, близькому до критичного. У всіх без винятку республіках СНД спостерігалося стійке ослаблення інвестиційної активності; скорочення інвестицій в основні фонди в середньому по Співдружності в цей період склало близько 65%. Все це, зрозуміло, обмежило реальні можливості пожвавлення економік що входять до СНД країн.

Кризові явища в економіках країн СНД були спричинені значною мірою порушенням господарських зв'язків між колишніми республіками СРСР. Розрахунки показують, що загальний економічний спад в країнах СНД приблизно на третину обумовлений розривом цих зв'язків. У цілому відповідно до офіційної статистики за 1991 - 1995 рр.. товарообіг у рамках СНД у вартісному вираженні зменшився на 60%. Одночасно частка взаємної торгівлі республік Співдружності в загальному їх товарооборот неухильно знижувалася: до 53% у 1992 р., 40% в 1994 р. і 35% в 1995 р.

Тим не менш, багато в чому завдяки зазначеним вище факторів, у 1995 р. вдалося зупинити абсолютний спад обсягів торгівлі Росії з республіками СНД, вартісний обсяг цієї торгівлі став рости. Ця тенденція зміцнилася в 1996 р., що характерно і для більшості інших країн Співдружності. Наприклад, взаємний товарообіг у порівнянні з 1995 р. збільшився більш ніж на 25%. Зросла економічна взаємозалежність країн - учасниць Співдружності. Так, за підсумками 1996 республіки СНД забезпечували понад 50% імпортних потреб Російської Федерації в зерні, соняшниковій олії, білому цукрі, напоях, бавовні, чорних металах, трубах.

У 1996 році почався новий етап і в удосконаленні співробітництва республік СНД. За формою та строками він збігся з другим етапом у становленні Митного союзу, що розглядається країнами - учасницями СНД як застосування нових, «просунутих» форм інтеграції.

У березні 1996 року до Митного союзу Росії, Білорусії і Казахстану приєдналася Киргизія, а з січня 1999 року в ньому в якості повноправного члена бере участь Таджикистан. Країни - учасниці Митного «союзу п'яти» підписали спеціальну Угоду про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній областях. Згідно з цією угодою створюються додаткові координуючі організаційні структури на п'ятисторонньої основі, вирішується питання про розширення торгово-економічних зв'язків на основі послідовної лібералізації обміну факторами виробництва. Восени 2000 р. на базi Митного союзу утворено Євразійське економічне співтовариство.

Одночасно в квітні 1996 року Україна і Білорусь вийшли на ще вищий ступінь інтеграційного співробітництва - Спільнота двох держав.Угодою про Співтоваристві передбачалася максимальна ступінь взаємодії економік двох країн у рамках СНД і Митного союзу, були створено двосторонні виконавчі та представницькому-консультаційні органи.

У той же час в рамках СНД набула розвитку ще одна економічна група, що ставить за мету «активізацію всебічного взаємної співпраці» не на шкоду відносинам з іншими членами СНД. Про створення такого об'єднання оголосили Казахстан, Киргизія і Узбекистан, які проголосили в лютому 1994 року початок діяльності Центральноазіатського союзу (ПДВ), з 1998 р. перетвореного в Центральноазіатському економічне співтовариство.

Зміцнення взаємодії між партнерами по СНД на різних рівнях економічної діяльності, деяке пожвавлення взаємної співпраці, що намітилося в період 1994-1996 років, сприяли певній стабілізації загальноекономічної положення держав Співдружності. Так, у 1 997 р. в більшості країн СНД вдалося призупинити дію кризових явищ: намітилася тенденція до скорочення обсягів ВВП, обсяг промислового виробництва в цілому по Співдружності зріс на 3 відсотки в порівнянні з 1 996 р.

Проте надалі позитивний потенціал нарощування інтеграційного співробітництва в рамках СНД багато в чому виявився вичерпаним. Це стосується навіть такий найбільш розвиненою його форми, як Митний союз. Справа в тому, що одночасно з закладанням правової бази його функціонування не були вирішені питання: визначення умов використання спільної валюти - російського (колишнього радянського) рубля або який-небудь нової, колективної валюти як універсального платіжного засобу; уніфікованого переходу до світових цін у взаємній торгівлі ; погашення або реструктуризації взаємної заборгованості; спільної митної охорони зовнішніх кордонів. Подовгу не вирішуються багато базові запитання, що роблять взаємну торгівлю країн - членів Митного союзу (нині - ЄвразЕС) по-справжньому вільною. Так, лише на засіданні Міждержавної ради Митного союзу 26 жовтня 1999 в Москві сторони зобов'язалися, нарешті, погоджувати базові параметри зовнішньоторговельної і митної політики, без чого, як нам відомо, будь-який митний союз перетворюється на декларативне освіту. Прийнято також рішення про стягування ПДВ за місцем призначення товару, що дозволить, нарешті, уникати подвійного оподаткування при проведенні взаємних торгових операцій.

Протягом 1999 р. членами СОТ стали Грузія, а також входить до Митного «союз п'яти» Киргизія. З точки зору як Росії, так і інших партнерів по СНД, цей факт означає появу ще більшої роз'єднаності в торговельно-економічній політиці всередині Співдружності, фактичне впровадження новими членами СОТ різних митних режимів по відношенню до країн, проголошеним їх пріоритетними партнерами, і до решти світу - на користь останнього.

Без обов'язкового виконання перерахованих вище умов функціонування інтеграційного об'єднання на стадії митного союзу просто неможливо. Нарешті, що дуже важливо, продовжує діяти в якості принципової позиції відмова більшості країн - членів як ЄвразЕС, так і всього СНД - від створення на добровільній основі будь-яких органів з наднаціональними координуючими функціями. Це, як ми вже знаємо зі світової інтеграційної практики, малоосуществімой робить будь-яку реальну координацію внутрішньої економічної політики республік Співдружності, а разом з нею - і можливості створення передумов подальшого розвитку інтеграції.

У результаті російського серпневої кризи за підсумками 1998 р. питома вага країн СНД у загальному обсязі російського. Товарообігу знизився до 22,3%, досягши, таким чином, мінімальних значень за останні б років.

У 1999 р., хоча безпосередній ефект дії російського кризу на економіку країн-сусідів пройшов, це не зробило ніякого позитивного впливу на стан торговельно-економічного співробітництва. Оціночний об'єм товарообігу Росії з країнами СНД в 1999 р. (з урахуванням офіційно не реєструється торгівлі) знизився в порівнянні з 1998 р. на 22%, у тому числі російський експорт в країни Співдружності зменшився на 19%, а російський імпорт з цих країн -- на 25 відсотків. У результаті частка держав Співдружності в товарообігу Росії становить менше 20%.

До цих пір, як констатували учасники що відбулися в січні і червні 2000 р. засідань Ради глав держав СНД, не діє зона вільної торгівлі країн Співдружності.

До середини 2001 р. тільки 8 з 12 держав - членів СНД (Вірменія, Білорусія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан та Україна) ратифікували Договір про створення зони вільної торгівлі країн Співдружності, підписаний ще в квітні 1994 р. У той же час Азербайджан, Грузія та Росія до цих пір не приступили до процесу ратифікації.

Відсутність реального прогресу в діяльності зони вільної торгівлі пояснюється, зокрема, тим, що до цих пір не відпрацьовані економічні механізми взаємної компенсації втрат сторін від скасування податків і зборів на продукцію, що поставляється. До теперішнього часу досягнута домовленість про можливість так званих «вилучень» з режиму вільної торгівлі - тобто виділення особливої групи товарів і послуг, на які за погодженням сторін протягом певного періоду не поширюються умови вільної торгівлі.

У той же час можна констатувати, що без реалізації повною мірою Угоди про зону вільної торгівлі неможливо і практичне здійснення положень, що лежать в основі проголошеного ЄвразЕС.

Развітіероссійско-белорусскогосотруднічества. У квітні-травні 1997 р. були підписані Договір та Статут Союзу Росії і Білорусі.Тим самим було зроблено наступний крок до соціально-економічного та політичного зближення двох сусідніх країн і братніх народів.

На думку фахівців, російські підприємства і високорозвинена обробна промисловість Білорусі мають гарні можливості для розвитку коопераційних зв'язків у виробництві:

• радіоелектронної продукції;

• обчислювальної техніки;

• спеціального технологічного устаткування для виробництва друкованих плат та мікроелектроніки;

• систем управління промисловими роботами та ін

В даний час до 20% оборонного замовлення Росії розміщається на підприємствах Білорусі, близько 80% тракторного парку сільськогосподарських підприємств Росії забезпечується постачаннями білоруських партнерів. Якісне вдосконалення економічних відносин з цим найближчим партнером Росії дозволило б ще більше «оживити» багато виробництв переробної промисловості нашої країни.

Винятково важлива для обох країн і геополітична складова міждержавних відносин. В даний час через Білорусь проходить до 70% російського експорту в країни ЄС, що складає майже 30% всього російського експорту. Нарешті, на території Білорусі знаходяться найважливіші військові об'єкти, побудовані ще за часів єдиної держави, а західна межа Білорусі є одночасно і першою лінією спільної оборони, в тому числі протиповітряної, загальної території Союзу Росії і Білорусі.

Наприкінці 1999 р. у співпраці двох країн був зроблений наступний крок. Со-тласвоДотовору осозщшшСоюзногогосударстваРоссіііБелоруссіі, іоддісашю-му президентами і ратифікованою національних парламентами обох країн у грудні 1999 р., передбачаються, зокрема:

• поетапна валютна інтеграція на основі введення до 2005 р. єдиної грошової одиниці (валюти) і одночасного формування єдиного емісійного центру;

• поступовий перехід до єдиної податкової політики - від уніфікації та зближення в 2000 р. податкових законодавств двох країн до прийняття у 2002 р. загального Податкового кодексу Союзної держави;

• формування протягом 2000-2001 рр.. на основі уніфікованої нормативно-правової бази спільного ринку цінних паперів та його інфраструктури;

• уніфікованим до 2002 р. торговельних режимів щодо третіх країн і міжнародних організацій, а до 2005 р. - прийняття уніфікованих нормативно-правових актів Росії та Білорусії.

Незважаючи на певні позитивні моменти, в цілому вьщеляются наступні причини триваючого зниження взаємного товарообороту країн СНД:

• широке розповсюдження і небажання відмовлятися від бартерних форм взаєморозрахунків в торгівлі, що досягають, за деякими оцінками, від 70 до 80%;

• рецидиви витратного підходу до торгівлі, пов'язані з застосуванням у розрахунках внутрішніх цін, що істотно відрізняються від міжнародних;

• відсутність зростання (а в багатьох державах - і продовження скорочення) платоспроможного попиту більшості населення;

• що залишаються правила подвійного оподаткування та численні митні збори при експорті продукції на ринки країн Співдружності;

• відсутність необхідної інформації про стан ринків країн - учасниць СНД;

• вкрай незначне використання національних валют в обслуговуванні взаємного товарообігу;

• зростання зовнішньої заборгованості країн - учасниць Співдружності, що спонукає до орієнтації на економічні відносини з державами, що можуть виступити джерелами отримання вільно конвертованої валюти;

• прагнення до одностороннього вступу в члени СОТ у надії одержати більш вигідні умови просування власних товарів на ринки третіх країн.

Поглиблення інтеграційних процесів в рамках усього СНД потребує вирішення ряду питань.

• Необхідна взаємна координація діяльності зацікавлених держав з регулювання поточних економічних і соціальних процесів та проведення перетворень, що проходять у національних господарствах країн СНД.

• Країни СНД здатні допомогти один одному у відновлення промислового потенціалу. З цією метою країни Співдружності могли б приступити до вироблення єдиної промислової політики, що включає, крім іншого, взаємодопомогу і розвиток на взаємовигідній основі коопераційних відносин у реальному секторі економіки, у тому числі створення спільних фінансово-промислових груп і спільних (транснаціональних) економічних об'єднань.

• Вимагає усунення перекіс, тобто переважання сировинної складової у структурі російського експорту у республіки СНД. В останні роки частка енергоресурсів у вартості російського експорту в країни Співдружності не опускається нижче 53%; одночасно частка машин, обладнання та транспортних засобів опустилася нижче 18%, тим самим лише ненабагато перевищуючи аналогічну величину у структурі російського експорту в цілому. Зрозуміла об'єктивна зацікавленість найближчих партнерів в гарантованих поставках російських товарів паливно-си-рьевой групи на майбутнє цілком може і повинна бьпь пов'язана з розширенням експорту нашої готової продукції, перш за все - машінотех-ного призначення.

• Подальше просування співробітництва неможливе без остаточного вирішення проблеми нагромадилося зовнішнього боргу партнерів по СНД Росії. Так, на початок 2000 р. тільки заборгованість за постачання енергоносіїв з РФ, включаючи електроенергію, перевищила 2,5 млрд. доларів.

• Необхідна, нарешті, активізація процесу формування виконавчих дієздатних органів СНД, без яких, як показала світова практика інтеграційного співробітництва, неможливо ефективне управління міждержавних економічних зближенням. Цей процес досі не завершений, у ході зустрічі глав держав Співдружності, що відбулася в січні 2000 р. в Москві, вдалося лише затвердити положення про Економічній раді СНД, який має замінити МЕК. До цих пір не володіє реальними повноваженнями в організації співпраці Виконавчий комітет - Секретаріат СНД. Зацікавленим країнах Співдружності належить вирішити питання про поступове надання цим органам певних наднаціональних управлінських і реальних контрольних функцій.