Головна Економічна теорія Макроекономіка Необхідність зовнішньої торгівлі. Теорія порівняльної переваги Д. Рікардо

Необхідність зовнішньої торгівлі. Теорія порівняльної переваги Д. Рікардо

Теорія міжнародної торгівлі Рікардо Д., а раніше А. Сміта було покликана довести в противагу меркантилістами необхідність і доцільність вільної зовнішньої торгівлі. А. Смит пояснював існування міжнародної торгівлі та її вигідність різницею в абсолютних витратах виробництва товарів в різних країнах. Міжнародний поділ праці і спеціалізація вважалися доцільними, оскільки в кожній країні існували особливі умови і ресурси, які забезпечували їй переваги в порівнянні з іншими країнами: можливість виробляти певні товари з меншими витратами (або можливість виробляти в одиницю часу більшу кількість товарів). У теорії абсолютної переваги А. Сміта принципи розумного поведінки господарюючого суб'єкта переносяться на сферу міжнародної торгівлі: коли можна купити товар за кордоном за нижчою ціною, ніж у себе вдома, то краще зробити це, який спеціалізується на виробництві того товару, що дешевше виготовляти будинку внаслідок наявності певних переваг в даній галузі .

Поділ праці і спеціалізація країн на товарах, у виробництві яких вони володіють абсолютною перевагою, експорт цих товарів після покриття внутрішніх потреб в обмін на інші товари, витрати виробництва яких в інших країнах нижче, - все це дає можливість забезпечити загальну економію витрат торгуючих країн, оскільки кожна з них виробляє головним чином ті товари, на які вона витрачає менше ресурсів, ніж інші країни.

Д. Рікардо зробив наступний крок у теорії міжнародної торгівлі, довівши її доцільність і для тих випадків, коли країна не володіє абсолютною перевагою у виробництві яких-лібоЧговаров. Він показав, що завжди, коли за відсутності торгівлі зберігаються відмінності між країнами в співвідношенні витрат виробництва різних товарів, кожна країна матиме порівняльною перевагою: у неї завжди знайдеться товар, виробництво якого буде більш ефективно, ніж виробництво інших при існуючому співвідношенні витрат в різних країнах . Іншими словами, відношення витрат виробництва цього товару до витрат виробництва інших товарів у даній країні буде нижче, ніж аналогічне співвідношення в інших країнах. Саме на виробництві такого товару країна повинна спеціалізуватися і експортувати його в обмін на інші товари.

Наведемо приклад. Хай при наявних ресурсах країна А може виробити за рік 60 одиниць товару 7 або 30 одиниць товару X, або будь-яку комбінацію цих товарів в межах, заданих кривої виробничих можливостей. Країна У (або інший світ) з наявних допомогою ресурсів може призвести 80 одиниць товару 7, або 100 одиниць товару /, або їх будь-яку комбінацію в межах, заданих кривої виробничих можливостей. Очевидно, країна У має абсолютною перевагою у виробництві обох товарів, а країна А не має абсолютної переваги ні по одному з товаров1. Однак співвідношення витрат виробництва товарів і X У в ці країнах різні. Ми будемо виходити з припущення про постійність витрат виробництва товарів Ym X в країнах, а значить, сталості витрат заміщення, що дасть можливість представити криві виробничих можливостей у вигляді прямих ліній. Різний нахил цих кривих у країнах свідчить про різне співвідношенні витрат виробництва товарів А і Y. Для країни А це співвідношення складе 60 Y = 30Х, або 1 Y - W, а у країні В відповідно 0,87 = 1Х (для одиниці товару.

У закритій економіці стільки товарів споживається, скільки виробляється. Максимальні обсяги споживання задані крапками на кривих виробничих можливостей. Припустимо, що країна А виробляє і споживає 20 одиниць товару Кі20 одиниць товару лоточка EQ, а країна В відповідно 65х і 287.

При зіставленні умов торгівлі в двох країнах виявляється, що товар Y можна купити у країні А за 0,5, а продати у країні i?3a +1,25 Х А'можно Товар купити у країні У за 0,8 Y, а продати у країні А за 2 Y, отримуючи значну вигоду (за умови, що транспортні витрати невеликі). Отже, якщо країни буде відкрито для міжнародної торгівлі, то тоді країна А буде експортувати товар Г в країну В і закуповувати в неї більш дешевий товар X. Країна У, навпаки, буде вивозити товар Хв країну А в обмін на більш дешевий товар Y. Розвиток міждержавного обміну приведе до вирівнювання відносних цін в обох странах3. Світова ціна (у цьому разі ціна, за якою країни Аі В будуть торгувати один з одним) встановиться десь між відносними цінами, що існували в країнах до початку обміну. У нашому прикладі світова ціна буде перебувати в межах 0,8 Y <\ Х <2 Y або для товару Y. 0,5 Х <1 Y <1,25 Х

Якщо припустити, що ціна світового ринку вийде за ці межі і встановиться, скажімо, на рівні 1 Y = 2Х, то взаємної торпуЛш не буде, тому що обом країнам стане вигідніше експортувати товар Y, а товар X продавати у себе вдома. Конкретний рівень ціни світового ринку буде залежати від співвідношення попиту і пропозиції, тобто, приміром, при більш високий попит на даний товар світова ціна буде тяжіти до верхньої межі і навпаки.

Припустимо, що ціна на світовому ринку встановилася на рівні \ Х = 1 Y. Як і у випадку абсолютної переваги, для отримання найбільшої вигоди країнам необхідно повністю спеціалізуватися на виробництві одного товару: 7 товару в країні А і товару Хв країні В. При новому співвідношенні цін IX = 1 Гстрани зможуть розширити межі свого споживання. Тепер, приміром, країна А може або виробляти 60 Гі обмінювати їх на боа, або робити 60 7, частково споживати товари 7, а частково обмінювати їх на X. Якщо споживання Y товарів залишиться на колишньому рівні (20 Ув точці EQ), то з вироблених 60 7 решту 40 +7 країна може обміняти на 4ШГ на світовому ринку, збільшивши в 2 рази споживання товару X (точка ?,). Можна обрати й інше поєднання товарів Хі7, приміром, ЗОАГі 30F4. Аналогічні міркування можна провести і для країни У, що спеціалізується полностью на виробництві товару X (споживання може зрости до рівня, що відповідає точці Е.

В цілому споживання у двох країнах в результаті встановлення торгових відносин і спеціалізації виробництва істотно розшириться.

Сумарне виробництво товарів ХіУв двох країнах також збільшиться і складе 100А і 60 В, тоді як до спеціалізації воно дорівнювало відповідно 85Д20 + 65) і 48У (20 + 28). Зовнішня торгівля, таким чином, виявляється вигідною як окремим країнам, так і світовому господарству в цілому.

Теорія Д. Рікардо базувалася на відмінностях у витратах виробництва товарів між країнами, а також на припущенні щодо сталості витрат заміщений гнення в кожній країні. У нашому прикладі це означала наступне: в будь-якій точці кривої виробничих можливостей країни А ми не знаходилися, для виробництва додаткової одиниці товару X ми повинні були відмовитися від випуску двох одиниць товару У (або для збільшення на одиницю виробництва товару У ми повинні були відмовитися від виробництва 0,5 одиниці товару X).Графічно це відбивалося в тому, що крива виробничих можливостей мали постійний нахил по всій довжині, тобто були прямими лініями.

Однак на практиці передумовою про сталість витрат заміщення виявилася неспроможною. У багатьох галузях зростання виробництва супроводжувався збільшенням граничних витрат, а отже, випуск кожної додаткової одиниці товару вимагав відмови від виробництва все більшої кількості інших товарів. До того ж перенесення виробництва з однієї галузі до іншої призводило до зростання витрат заміщення і з тієї причини, що для випуску різних видів товару потрібно було різне поєднання ресурсів, різна технологія і т.д. Передумова про сталість витрат заміщення мала наслідком той факт, що максимальний виграш від зовнішньої торгівлі досягався при повній спеціалізації країн на товарах, у виробництві яких вони володіли порівняльною перевагою. Але реальна-імпорт не підтверджувала цього висновку.

Прикладів повної спеціалізації в світі практично не існувало. Все це призвело до заміни даної передумови на більш прийнятну - про зростаючі витрати заміщення. Це означало, що при розширення однієї галузі за рахунок інших випуск кожній додаткової одиниці товару супроводжувався відмовою від виробництва все більшого обсягу продукції в інших галузях. Нехай у закритої економіки, при наявних ресурсах, за рік може бути вироблено 50 одиниць товару У і 40 одиниць товару X. Співвідношення цін на внутрішньому ринку встановлювалася на рівні 2У = IX, або 1 Y = Q, 5 X. Країна має порівняльні переваги у виробництві товару У, тому після встановлення торгових відносин з іншими країнами їй буде вигідно експортувати товар Г і в обмін закуповувати дешевший за кордоном товар X. Якщо світова ціна буде зафіксована на рівні 1Х = 1 У, то країна швидше за все змінить структуру свого виробництва і буде спеціалізуватися на випуску товару Y. Для цього їй доведеться перевести ресурси з галузі Хв галузь Y. Але якщо раніше ми виходили з того, що витрати заміщення постійні незалежно від поєднання обсягів товарів, що випускаються, а значить і при повній спеціалізації на випуску одного товару вони залишаються тими ж, то тепер ресурси вже не є повністю взаємозамінними. Це означає, що при збільшенні виробництва товару Y співвідношення витрат буде змінюватися, приміром, від 1У = 0,5 АГК 1У = 0,6 ^, \ Г = 0,8 ^ і т.д., що відповідає припущенням про зростання витрат заміщення. Спеціалізація на випуск товару убуде вигідною до тих пір, поки співвідношення витрат у країні не зрівняється із співвідношенням цін на світовому ринку, тобто не досягне рівня 1У = 1Х. Подальше збільшення виробництва товару убуде супроводжуватися зростанням граничних витрат і, отже, витрат заміщення, які перевищать ціни світового ринку і зроблять експорт товару Уневигодним.

Таким чином, зростаючі витрати заміщення ставлять кордону спеціалізації і максимальна вигода від зовнішньої торгівлі досягається при частковій спеціалізаціі1.Країна виробляє не тільки товар У, а й певна кількість товару X, тому на практиці нерідко виникає конкуренція між імпортом (товаром Хіз інших країн) та імпортозамінної продукцією, що випускається вітчизняними виробниками (час, що залишився виробництво товару X).

Однак, за тієї та іншої передумови теорії порівняльних переваг показує, що можливості споживання в країні можуть бути розширені не тільки за рахунок вдосконалення або нарощування внутрішніх факторів (що розсовує межі виробничих можливостей), але і за рахунок міжнародної торгівлі та спеціалізації в рамках міжнародного поділу праці.