Головна Економічна теорія Макроекономіка Практичне застосування моделі внутрішнього та зовнішнього балансу

Практичне застосування моделі внутрішнього та зовнішнього балансу

Представлена в даній главі стандартна модель внутрішньої і зовнішньої рівноваги, заснована на принципі «розподілу ролей», з невеликими модифікаціями використовувалася багатьма країнами, які проводили стабілізаційну політику і структурну перебудову з допомогою позик МВФ.

При відсутність закінченої кількісної моделі економіки країни, з допомогою якої можна було б визначити значення всіх інструментів економічної політики для забезпечення будь-якої можливого комплексу цілей, економічну політику звичайно проводять поетапно, пов'язуючи окремі інструменти з конкретними цілями. Стандартна модель внутрішньої і зовнішнього балансу може містити, приміром, 3 цілі і 3 інструменту (як і робилося в програмах МВФ). Згідно такої моделі бюджетно-податкова політика пов'язується з внутрішнім балансом, реальний валютний курс - із рахунком поточних операцій, а грошова політика - з обсягом резервів іноземної валюти. На відміну від поданій вище моделі в даному випадку мета - «зовнішній баланс" ділиться на дві складові - рахунок поточних операцій і рівень валютних резервів. При цьому використовуються три правила:

1) якщо інфляція занадто висока, варто зменшити бюджетний дефіцит (первинний дефіцит);

2) якщо великий дефіцит рахунку поточних операцій, необхідно зниження реального обмінного курсу;

3) якщо резерви іноземної валюти занадто малі або скорочуються занадто швидко, варто посилити грошову політику.

Така ув'язування цілей і інструментів береться у вигляді основи (виходячи з порівняльних переваг тієї чи іншої політики в досягненні певних цілей у конкретних умовах), хоча, зрозуміло, кожний інструмент економічної політики буде тією чи іншою мірою торкатися всіх мети.

У багатьох випадках внутрішній баланс оцінюється рівнем інфляції в країні у зв'язку з гостротою цієї проблеми в період перебудови економіки. У цих умовах жорсткість бюджетної політики є одним з центральних моментів програм макроекономічного коригування для багатьох країн. Ця ж захід потрібен і для скорочення заборгованості до стійкого рівня. Під жорсткістю фіскальної політики розуміють звичайно скорочення внутрішнього попиту або зниження інфляційного податку у фінансуванні дефіциту.

Якщо при існуючих валютних курсах бюджетна і грошова політика, що забезпечують внутрішній і зовнішній баланс, припускають великий дефіцит рахунку поточних операцій, то для вирішення цієї проблеми потрібне зниження реального валютного курсу. Цього можна домогтися за допомогою номінальної девальвації і подальшого посилення бюджетної політики з метою послаблення інфляційних наслідків. Це дозволить перетворити номінальну девальвацію в реальну. Якщо ж у короткостроковому періоді номінальна девальвація дестабілізує рахунок руху капіталу, то виникає необхідність у тимчасовому жорсткості грошової політики для підтримки зовнішнього балансу.

Внутрішня несуперечність використовуваної макроекономічної моделі внутрішнього і зовнішнього балансу звичайно перевіряється за допомогою розрахунку показника динаміки частки боргу у ВВП (або, як кажуть, за допомогою аналізу стійкості заборгованості). Використовується таке рівняння динаміки внутрішньої заборгованості:

ДХ = X (r - n) + p - s,

де X - відношення боргу до ВВП;

г - реальна ставка відсотка,

п - темп приросту реального ВВП,

р - первинний дефіцит як частка ВВП,

s - відношення емісійного доходу до ВВП1.

Емісійний доход включає як інфляційний податок, так і реальний ріст попиту на гроші у міру зростання економіки країни.

Перевірка здійснюється таким чином. Емісійний доход (приріст грошової маси) визначається виходячи із запланованих темпів економічного росту, цільового показника інфляції й оцінного значення швидкості обертання грошей (за допомогою відомої формули MV = PY).Процентна ставка визначається з урахуванням потреб зовнішнього балансу: вона повинна бути достатньо високою, щоб запобігти відтоку капіталу з країни (якщо немає інших форм державного контролю за рухом капіталу). Темпи зростання заборгованості, відповідні цільовим показником процентної ставки, обчислюють виходячи з темпів росту добробуту відповідних кредитують верств населення (що купують боргові зобов'язання). Допустимі темпи росту показника частки боргу у ВВП приймаються рівними нулю (АХ = 0). Звідси отримуємо величину первинного дефіциту, сумісного з внутрішнім балансом. Цю перевірку можна також розглядати як перевірку стабільності траєкторії заборгованості, якщо відомий первинний дефіцит. Таким чином, інструменти економічної політики, спрямованої на підтримку внутрішньої і зовнішньої рівноваги, а в даному випадку на реалізацію трьох поставлених цілей, повинні одночасно забезпечувати стійкість динаміки заборгованості країни - як внутрішньої, так івнешней.