Головна Економічна теорія Основи національної моделі економіки Єдність економічного і соціального розвитку

Єдність економічного і соціального розвитку

Формування нової економічної системи неминуче в центрі уваги ставить вопрбси про її co ц іально-економічних цілях і становище країни, про співвідношення економічного і соціального розвитку, сутності та шляхи вирішення соціальних проблем, про національної моделі соціального устрою життя і, основи соціальної політики.

Сама по собі економіка, її розвиток не є самоціллю. Економіка нерозривно, внутрішньо пов'язана з долями і цілями діяльності людей, кажщю людину. Це визначається, по-перше, тим, що людина - безпосередній учасник економічної діяльності по створенню і присвоєння продуктів та інших результатів діяльності. По-друге, члени товариства в один і той же час є власниками і факторів, і результатів діяльності, що зумовлює їх специфічні інтереси як власників у привласненні благ. По-третє, всі члени суспільства є споживачами благ, які дістаються їм в результаті розподілу і перерозподілу. Можливості розвитку, споживання людей обмежено тими доходами, які в кінцевому рахунку їм дістаються. По-четверте, результати економічної діяльності члени суспільства постійно відчувають і за межами економіки - розвиток соціальної сфери, розмір пенсій, посібників прямо залежать від результатів, досягнутих економікою. Отже, економіка є за своїм соціальною сферою суті, а люди, громадяни країни - обов'язкові учасники економічних процесів на всіх їх стадіях.

Проте зв'язок економіки і соціального розвитку носить ще більш глибокий характер. Це обумовлено тим, що люди включені в зміст самих економічних відносин одночасно як суб'єктів і економічних, і соціальних стосунків. Ключове значення для розуміння цього мають особливості природи власності і дії суспільних інститутів, норм, правил.

Власності Ставлення має складну структуру. По-перше, людина набуває ставлення з предметом, річчю, благом як своєю чи чужою річчю, або суб'єктно-об'єктне відношення. По-друге, одночасно він вступає у стосунки з іншими людьми з приводу своєї власності на той чи інший предмет, або суб'єкт-суб'єктне відношення. У процесі відносин власності формуються уявлення про цінності суспільства, індивідуальне сприйняття свого місця в суспільстві. З самого факту власності випливає, що інші люди по відношенню до власника якої-небудь речі власниками даної речі не є. Однак і в першому, і в другому випадках факт власності і, отже, відношення власності не є застиглими. У власника завжди існує можливість не передати річ тільки іншій особі на час і регулювати порядок її використання та споживання, але і на свій розсуд відмовитися від власності на цю річ.

У результаті разом з економічним відношенням змінюється й соціальне відношення між людьми, тобто ставлення їх один до одного, статус людей в суспільстві, можливості отримання добра, доходів. Відбувається зміна номічного та соціального влада, соціальної структури суспільства. Отже, економічні зміни одночасно виступають і як соціальні зміни.

Подвійна природа відносин людей, як відносин економічних суб'єктів і водночас суб'єктів соціальних відносин, реалізується не тільки в рамках відносин власності, але в інституційних структурах. При цьому зв'язок економічної і соціальної діяльності людей має й зворотний характер, коли традиції, громадські та політичні правила, норми одночасно визначають і формують характер і зміст економічних відносин. Це особливо очевидно в разі правового регулювання. Таким чином, економічний і соціальний розвиток внутрішньо єдині. Такого роду єдність не зводиться до простої взаємозв'язку сторін суспільного розвитку; вона опосередковано взаємозв'язком двох різних сфер суспільства - економічної і соціальної - і носить характер соціально-економічної цілісності в рамках єдиної суспільного життя.

Складність подібної взаємозв'язку полягає в тому, що кожна з цих сфер відносно самостійна та розвивається за своїми власними законами. Зміни попиту і пропозиції, грошового обігу, індивідуального відтворення, громадських пропорцій і т. п. підпорядковані економічним закономірностям. Одночасно існують відмінні та незалежні від них закономірності зміни соціальних структур в суспільстві, розвитку людини і т. д. Ці закономірності несвідомих один до одного. Логіка та закономірності економічних перетворень і перетворень у соціальній сфері не збігаються і не можуть збігатися один з одним. З одного боку, закономірності ринку вимагають диференціації виробників, банкрутств неспроможних підприємств, відмінностей у рівні багатства і доходу, мінімальної, що диктується лише вимогами усунення недоліків ринку, втручання держави. З іншого боку, всьому населенню необхідно мати достатнього рівня доходів для проживання, необхідно забезпечити певний рівень зайнятості, рівні права чоловіків й жінок, якісну освіту і т. д., що вступає в протиріччя з ринковими цілями як такими. При цьому будь-які економічні дії, що зачіпають інтереси людей, викликають їх відповідну реакцію. При послідовному застосуванні ринкових принципів до соціального життя без урахування власних законів останньої неминуче гостре протиріччя економічного і соціального розвитку, що також неминуче викликає соціальну і політичну нестабільність у суспільстві і, в кінцевому рахунку, виникнення економічного і суспільної кризи. Це означає, що «чисто» економічний підхід без урахування самостійних закономірностей соціальної сфери не тільки неправомірне, але і помилковий.

Зі сказаного випливає, що одностороннє підпорядкування соціальних перетворень у перехідний економіці ринковим закономірностям і критеріям теоретично і практично невиправдано. Отже, збалансованість, координація та єдність економічних і соціальних перетворень - основа вироблення соціально-економічної політики та успішного розвитку економіки і суспільства.