Головна Економічна теорія Основи національної моделі економіки Справедливий розподіл і формування національної моделі економіки

Справедливий розподіл і формування національної моделі економіки

Положення людини як суб'єкта економічної діяльності та споживача благ дуже суперечливо. Те, що суспільство може споживати лише у міру зростання виробництва і його ефективності, моделі економіки новітся очевидним тільки в кінцевому рахунку.Безпосередньо ж, у конкретному періоді, цей зв'язок виробництва і споживання не настільки очевидна. Вона опосередкована інтересами різних груп суспільства, що склалися в даній країні традиціями, накопиченим багатством і системою розподілу. Кінцева мета виробництва - служити споживачеві ", задовольняти людські потреби - тим самим здійснюється не лише в кінцевому рахунку, але і заплутаним, суперечливим чином. Нерівномірність розподілу благ, відмінності в економічному і соціальному становищі людей є постійними факторами соціально-економічного розвитку країн. З точки зору соціальної стабільності перед економікою, отже, варто особлива проблема: як забезпечити соціально справедливий розподіл благ і добитися того, щоб зростання добробуту здійснювався в міру зростання ефективності економіки. Це вимагає вироблення критеріїв такого розподілу. Теоретична і практична складність проблеми полягає в тому, що саме розподіл неоднозначно визначається на різних рівнях економічної системи. Цей розподіл факторів виробництва між людьми, розподіл доходів між різними факторами, розподіл доходів між окремими людьми. При цьому, з огляду на різноманіття форм доходів, їх розподіл різну отримує якісну і кількісну визначеність стосовно до кожної з цих форм.

Аналіз розподілу доходів у Швеції показує, що валовий дохід середнього домашнього господарства у децильній (10%-ної) групі з вищими доходами цж-мірно в 100 разів більше, ніж у господарствах в нижчій децильній групі. У той же час наявний дохід у господарствах вищого гатунку перевищує рівень нижчого класу всього лише в 4 рази, що характеризує розподіл доходів по-іншому - як досить рівномірне.

Стан конкурентного рівноваги в цьому випадку справедливо, тому що велика результативність оцінюється найвище - через більш високі доходи. Чисто ринковий погляд неминуче призводить до великої відмінності у розподілі доходів, благ у суспільстві і істотного нерівність.

Проте такий підхід до соціально-стійкому економічному развішю не може бути застосований у принципі. Він ігнорує не тільки єдність економіки і соціального розвитку, а й особливості реальних соціальних закономірностей і відмінностей в суспільстві. Ось чому рішення питання про соціально справедливому розподілі є змістовним тільки в рамках і межах соціальних обмежень.Одним з підходів до вирішення даної проблеми є вибір варіантів соціально справедливого розподілу благ з використанням функції суспільного добробуту. Найбільш широке поширення пси цьому отримали наступні підходи.

Утилітаристського підхід передбачає необхідність максимізації сукупної корисності для кожного члена суспільства. Він виходить з теорії спадної граничної корисності. Визнаючи, що уряд повинен прагнути до більшої рівномірності прибутків, утилітарність означає, що, проте, головне - не спотворювати стимули до активної діяльності. Тому прихильники цього підходу виступають проти вирівнювання доходів і за таку політику, яка забезпечує наявність достатніх відмінностей для збереження стимулів.

Роулістскій підхід виходить з того, що уряд повинен прагнути до максимізації добробуту найменш забезпечених членів суспільства. Виходячи з цього виправдовується політика більшої рівності у розподілі доходів, ніж у утилітаристи. Проте прихильники даного підходу виступають і проти рівного підходу, вважаючи, що різниця в доходах створює стимули до активної діяльності, а зростання доходу можна буде спрямувати на поліпшення становища найбіднішої частини населення.

Егалітарістскій підхід - це зрівняльний підхід до розподілу доходів. Послідовники цього підходу наводять і економічні аргументи на користь такого розподілу. Він, на їхню думку, максимізує загальне споживання благ. Однак при цьому ігнорується втрата економічних стимулів до більш продуктивної діяльності.

Марксистський підхід виходить з того, що принцип розподілу по трудовому вкладу є найбільш соціально справедливим. Згідно з ним частка працівників у продукті повинна відповідати кількості і якості витраченої праці Проголошуючи відмінності в отриманні доходів, даний принцип при реальному втіленні в життя в умовах одержавленого соціалізму приводив до зрівняльного розподілу і втрати стимулів до праці. Це було пов'язано з регламентацією усіх сторін виробництва і розподілу благ державою.

При виборі принципів справедливого розподілу не можна обмежуватися розподілом доходів як таких. Розподіл багатства є одним з суттєвих факторів нерівності у розподілі доходів та визначенні місця людей у суспільстві. Накопичене багатство розподілено в суспільстві більш нерівномірно, ніж доходи. Володіння тими або іншими частинами багатства є основою не тільки отримання доходу від особисто накопиченого майна, але і від спадщини.

Питання про справедливість розподілу в даному випадку замикається з питанням про факторному підході до справедливого розподілу. Відповідно до даного погляду на природу справедливості, основи якого були сформульовані ж.б. Сеєм, власник кожного фактора виробництва (капіталу, землі, праці) повинен отримувати свій дохід у формі відповідно прибутку, ренти та заробітної плати. Такий підхід, узятий в чистому вигляді, свідомо оголошує справедливим будь-який розподіл, що випливає з власності на чинники провадження або на частині багатства. В історії економічної думки цього підходу протистояла марксистська трактування розподілу прибутків від багатства, згідно з якою весь продукт створюється працею найманого робітника і в силу цього частина доходу, що належить капіталісту, є результатом експлуатації та в кінцевому рахунку повинна бути передана трудящим.

Є й інші підходи до оцінки справедливості розподілу доходів. У кінцевому рахунку полеміка між прихильниками і супротивниками різних критеріїв розподілу доходів зводиться до вибору в економічній політиці конкретного варіанту поєднання справедливості та ефективності і ступеня участі держави в перерозподілі доходу. Отже, в рамках економічної системи це питання має вирішуватися конкретно з урахуванням її специфіки. Питання про критерії соціально справедливого розподілу, таким чином, невід'ємними від характеру економічної системи або моделі національної економіки.

Модель національної економіки визначає і сама визначається соці-альнимукладом добробуту населення як результатом тривалого розвитку в умовах реального стану економіки країни на тому чи іншому етапі. Тільки в рамках конкретної моделі національної економіки можуть бути визначені якісні параметри перерозподільних процесів, включаючи принципи оподаткування, і, отже, напрями державної підтримки соціально-стійкого розвитку.

Опьп сучасних розвинених держав показує, що визначальною тенденцією другої половини XX ст. стало формування соціально стабільних держав на основі концепції держави загального добробуту.Незалежно від конкретних моделей такої держави йому властиві система перерозподілу доходів на користь більш бідних верств і формування системи соціального забезпечення, що включає пенсійне забезпечення, різні види страхування, програми допомоги бідним і т. д. При цьому виділяються різні конкретні моделі соціально справедливого розподілу, які, з одного боку, визначаються рівнем економічного розвитку держави і; склалися історичними традиціями, а з іншого боку, самі формують модель національної економічної системи. Ці відмінності проходять по лінії масштабів та напрямів перерозподілу валового внутрішнього продукту на соціальні цілі; ступеня залучення членів сім'ї до сфери виробництва; мшт-табів бідності.

З огляду на ці та ряд інших відмінностей, можна виділити держави, орієнтовані на високий рівень перерозподілу державою доходів на <ГЦГ-ний цілі, активну участь всіх членів сім'ї, включаючи жінок, у виробництві, низький рівень бідності. Дана модель соціально-стійкого разшгія, властива Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, отримала різні назви «шведська модель соціалізму», «соціал-демократична модель» і т. д.

Інша модель соціально-стійких національних економік найбільш яскраво виражена у моделі соціального ринкового господарства Німеччини. Її оснсв-ні риси відтворюються в Австрії, Бельгії та ряді інших держав. Даною моделі властиві значна, хоча і менша в порівнянні з першим Мде-наливаю, ступінь впливу перерозподільних процесів на соціальні цілі ГРЛ підтримки сім'ї та стимулювання заняття домашнім господарством жінок, а також більш тісний зв'язок розподілу з ефективністю, що досягається совм ^ т-ним участю держави , громадян і роботодавців у системі соціального оби-чення населення.

Третя модель характеризується найменшим обсягом перерозподільних процесів на соціальні цілі за слабкої підтримки сім'ї та зайнятості (Греція, Іспанія, Португалія та ряд інших держав).

Загальна тенденція розвитку така, що навіть держави з типом соціального устрою життя, орієнтованим перш за все на використання сил рьн-ка в соціальній сфері (США, Австралія, Великобританія), все більшою мірою сприймають критерії та особливості системи підтримки добробуту соціально-стійких економік.

При формуванні національної економіки в Росії повинен повною мірою враховані досвід розвитку соціально-стійких товариств - орієнтація на власний соціальний устрій життя як основу соціально справедливого розподілу та створення національної моделі економічного устрою.

Виходячи з ситуації, що російської структури економіки та її історичних особливостей, можна виділити ряд обмежень соціальних ринкових перетворень, властивих національній моделі економіки Росії.

По-перше, потрібно досить високий рівень перерозподільних процесів на соціальні цілі в силу дії довготривалих факторів колишньої системи загальних гарантій і з високою часткою бідного населення. Екю також вимагає територіальний фактор. Розвиток засобів сполучення, низькі тарифи на пасажирський транспорт та зв'язок є для російського суспільства соціальним, а не чисто економічним благом.

По-друге, демографічна та екологічна ситуація, а також традиції та низький рівень доходів передбачають залучення жінок у виробництві. Все це вимагає створення системи стимулювання рівності жінок і чоловіків, а також перерозподілу ресурсів на цілі підтримки системи виховання дітей.

По-третє, особливістю ринкової системи соціального устрою є регіоналізація укладу життя, що також зумовлює сильну диференціацію регіональних соціальних трансфертів.

Є і чинники, які зменшують рівень процесів перерозподільних, опосредуемих державою, - ступінь значна розвитку сімей-ньк форм соціальної підтримки, наявність неврахованою, в тому числі і тіньовий, діяльності.

Ці та інші особливості економіки неминуче Росії призводять до формування моделі національної економіки з відносно високою часткою перерозподілу ВВП на соціальні цілі. Поєднання цього процесу з відповідальне - шо кожного за результати діяльності, зі стимулюванням підприємницької активності - особливо складне завдання перехідної економіки України. Її розв'язання потребує виправданою диференціації доходів, використання потенціалу ринку і створення реальної системи взаємної відповідальності держави, громадян та підприємців за результати економіки і соціального прогресу. Однак застосування даних заходів і дій може бути тільки еффетівним у разі визнання реальних соціальних обмежень російської економіки. Альтернативи цьому підходу до формування динамічно розвивається та соціально-стійкою російської економіки немає. Економічна політика, що не враховує даних особливостей, неминуче буде відтворювати соціальну нестабільність і тим самим руйнувати основи сталого соціально-економічного розвитку.