Особливості стабілізаційної політики

Перехідні процеси в економіці супроводжуються зазвичай спадом виробництва, безробіття, дестабілізацією економіки, що виражається в дисбалансі сукупного попиту і пропозиції, високу інфляцію, значному дефіциті держбюджету, нестійкому валютному курсі та інших негативних моментах. Відновні процеси в економіці та створення умов для довгострокового економічного зростання в умовах ринкової системи пов'язують звичайно зі стабілізаційної і структурною політикою держави Але в перехідних економіках дані напрями економічної політики мають специфіку у порівнянні з розвиненими ринковими системами.

Специфіка виявляється в тому, що в країнах з перехідною економікою стабілізаційна політика трактується більш широко: як стабілізація випуску, цін, зниження бюджетного дефіциту, підтримання стійкого платіжного балансу, валютного курсу. В умовах перехідної економіки структурні реформи стають частиною програм стабілізації, хоча і тут стабілізація на увазі перш за все досягнення повної зайнятість ресурсів, тобто відновлення потенціалу економіки. Об'єктивною основою такого трактування служить той факт, що стабілізація здійснюється економіки на тлі лібералізації умов господарювання, створення ринкової інфраструктури при паралельному формування нової структури відносин власності.

Звичайно виділяють два головних варіанти стабілізаційної політики: ортодоксальну і гетеродоксальную чи їх комбінації. Ортодоксальна програм орієнтована переважно на дію ринкових регуляторів - лібералізацію цін обмеження при зростання заробітної плати, лібералізацію практично всіх сфер господарської діяльності, включаючи зовнішньоекономічну, що создзгг особливо жорсткі конкурентні умови для вітчизняних підприємств. ДЙ-наслідком держави обмежуються проблемами збалансованого бюджету (за зв'язується з обмеженнями державних витрат) і стримування темпів приросту грошової маси як засобу боротьби з інфляцією. За високої інфляції передбачається встановлення фіксованого обмінного курсу. Прзг-належить, що сам ринок відновлює макроекономічна рівновага, а проведення рестриктивно політики державних витрат і достатньо жорсткі монетарні заходи дозволяють зняти надлишок сукупного попиту і знизити рівень інфляції. Вважається, що ортодоксальна програма більш успішно здійснюється методом «шокової терапії".

На відміну від ортодоксальної гетеродоксальная (змішана) програмами білізаціі і боротьби з інфляцією розглядає останню не тільки як породження зайвого попиту, але і як інфляцію витрат, а значить, передбачає не тільки обмеження надлишкового попиту, але й стимулювання пропозиції. Поступова лібералізація господарського життя супроводжується активною регулюючої політикою держави. Довгий час зберігається контроль держави за цінами товарів і послуг, які мають важливе значення для народного господарства в цілому (у тому числі і в плані зниження витрат) або особливу соціальну значущість (паливно-енергетичні ресурси, транспорт, комунальні послуги, деякі продовольчі та промислові товари) . Держава залишає за собою також зовнішньоекономічний та валютний контроль. Беручи участь в формуванні ринкової інфраструктури, держава одночасно підтримай - | кість особливо важливі галузі економіки як через прямі субсидії, так і опосередковано за допомогою податкового стимулювання. Гетеродоксальная стабілізаційна політика також припускає можливість тимчасового обмеження зростання доходів, але на фоні в значній мірі контрольованого зростання цін. Боротьба з дефіцитом держбюджету не має самодостатнього характеру, а інфляційний тиск дефіциту на економіку долається поступовим переходом від мотенітізаціі дефіциту, тобто його емісійного покриття, до боргового фінансування (за допомогою випуску державних цінних бумаг). Розумна політика управління державним боргом передбачає, що формування ринку державних цінних паперів не блокує зростання інвестицій приватного сектора через різке підвищення процентних ставок і прибутковості державних облігацій, В процесі координації фіскальної та грошової політики вирішується складне завдання стримування інфляції та зростання дефіциту бюджету на тлі створення в формується ринкової економіки фінансового ринку (що включає як грошовий, так й фондовий ринки, тобто банківську систему й ринки цінних паперів).

Поступова лібералізація в рамках даного типу політики не приводить до різкого сплеску інфляції, а отже, не потребує у відповідь жорстких обмежень з боку державних витрат і грошової маси, що запобігає загрозу глибокого спаду в економіці. Цьому ж сприяють і заходів з подолання інфляції витрат і стимулювання пропозиції. Відновлення макроекономічної рівноваги в цих умовах створює можливості для майбутнього зростання економіки.

Таким чином, специфіка в рамках стабілізаційної політики перехідного періоду полягає в тому, що макроекономічна рівновага має бути досягнуто в умовах лібералізації всіх сторін господарського життя формуванням власних основ ринкової економіки, тобто одночасно з переходом економічної системи в новий якісний стан. Це, безсумнівно, ускладнює завдання держави з проведення програм стабілізації.