Особливості структурної політики

У країнах з ситуацією, що ринковою структурою в післявоєнні десятиліття панувало стабілізаційний напрям економічної політики, пов'язане з регулюванням сукупного попиту і націлене на згладжування коливань економічної активності, ліквідацію неповної зайнятості і вихід на близьке до потенційного обсяг виробництва. Структурна політика чи політика стимулювання сукупної пропозиції, привернула увагу вчених і практиків в кінці 70-х - початку 80-х років. Це було викликане прагненням переломити тенденцію сповільнення темпів економічного зростання, подолати зростаюче безробіття, високу інфляцію, великий бюджетний дефіцит. Стало очевидним, що короткострокові стабілізаційні заходи впливу на сукупний попит безсилі в боротьбі з стагфляцією (дилема «безробіття / інфляція» у рамках традиційної кривої Філліпса - збільшення державних витрат => зниження безробіття => зростання інфляції, і навпаки - вже не спрацьовувала), а тим більше в забезпечення умов довгострокового безинфляціонного зростання.

Конкретні заходи структурної політики в промислово розвинених країнах стосувалися реформи фінансових ринків; скорочення внутрішніх державного регулювання товарних ринків та стимулювання конкуренції, у тому числі шляхом здійснення приватизації; серйозних податкових реформ; заходів, спрямованих на вдосконалення ринків праці, збільшення їх гнучкості.

Стимулювання сукупної пропозиції передбачало використання переважно непрямих методів впливу. Так, зниження податкових ставок повинно було в довгостроковому періоді стимулювати пропозицію праці, збільшення інвестицій і заощаджень, а зменшення «податкового клина» в ціні - знижувати рівень інфляції. Розвиток систем підготовки і перепідготовки кадрів, вдосконалення інформаційного забезпечення ринків праці та інші заходи покликані були знизити рівень не тільки циклічної, але і структурної, фрикційної (тобто природної) безробіття. У ряді випадків регулювання сукупної пропозиції допускала можливість прямого субсидування окремих галузей і підприємств, фінансування конкретних проектів, наукових досліджень, якщо це було пов'язано з підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного виробництва на світовому ринку, забезпеченням соціальної стійкості суспільства і т. д.

Фактично мова йшла про коригування структури окремих ринків та інститутів, яка позвсйіла б підвищити якість роботи ринкового механізму і забезпечити найбільш ефективний розподіл ресурсів в економіці. Держава перетворювалося, по суті, в ту «невидиму руку», яка по ходу дії прибирала б перешкоди на шляху проходження ринкових стимулів і доповнювала б ринковий механізм штучно вбудованими фіскальними та грошовими інструментами (податки, процентні ставки, в окремих випадках пільги і субсидії і т. д.) Все це мало створити умови для сталого зростання го-тенціала економіки.

У перехідних економіках структурна політика держави вирішує набагато більш широке коло проблем. Мова йде про стимулювання зростання сукупного
розкладання на якісно інших засадах. Структурна політика включає в себе формування інституційних засад діяльності економічних агента,
створення умов для довгострокового економічного зростання, так і заходів, спрямованих на збільшення поточного обсягу виробництва через підвищення еффж-'ності використання факторів виробництва та ефективного їх розподілу між конкуруючими галузями застосування.

Серед основних напрямів структурної політики слід виділити: приватизацію та формування цілого спектру різних відносин власності; перетворення структури народного господарства; створення системи ринків факторів виробництва, товарних ринків, ринків цінних паперів та ін створення, умов для формування нових вартісних пропорцій в економіці, у тому ~ числі системи відносних цін, що відповідають сучасному стану НТП, що стимулюють прогресивні напрямки розвитку факторів виробництва.

Лібералізація цін, що здійснюється під безпосереднім контролем держави, також може розглядатися як складова частина структурної політики, оскільки покликана вирішувати проблему формування нових вартісних пропорцій в економіці.

Особливою елементом структурної політики в широкому сенсі слова в перехідний економіці є перетворення структури народного господарства. До зв'язку із затяжним спадом виробництва, що супроводжує процеси трансформації економічних систем, в народному господарстві з'являється значна частка збиткових підприємств. Тому перед державою завжди постає питання про економічної доцільності збереження таких підприємств або галузей з точки зору ефективності їх функціонування в нових умовах і про можливість заміни їх продукції імпортом. Однак критерії ринкової ефективності не завжди збігаються з критеріями суспільних інтересів - підтриманням економічної безпеки, збереженням зайнятості та соціальної стабільності, особливо якщо мова йде про містоутворюючих підприємствах в малих містах і т. Д.

У цьому полягає особлива складність структурної політики перехідних економіках в.

Отже, у перехідний економіці зростає роль власне промитленной політики.В умовах необхідності перетворення структури колишньої народного господарства і ще не сформованих ринкових механізмів та інститутів відсутність такої політики може призвести до руйнування накопиченого багатства країни і цілих галузей економіки. Активна промислова попішка в власному сенсі слова (через реалізацію державних програм, стимулювання прогресивного зміни структури народного господарства) дозволяє згладити гостроту суперечностей перехідної економіки і прискорити створення конкурентних переваг національної економіки.

Спад виробництва, характерний для перехідної економіки, підсилює її відставання від передових країн як за рівнем доходу надушу населення, так і по продуктивності праці, з освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу. У всіх розвинених країнах держава бере на себе функції організації та фінансування фундаментальних і прикладних досліджень з наук - ' «но-виробничої інфраструктури, допомагає формуванню підприємств новітніх технологічних укладів, які стають центрами тяжіння капіталу, що іде з згасаючих галузей. Це дає змогу зберігати лідируючі позиції на світовому ринку. Тим більше, подібна діяльність держави актуальна для перехідних економік. Відсутність у держави достатнього обсягу коштів на підтримку всіх галузей народного господарства вимагає їх концентрації в передових високотехнологічних, наукомістких виробництвах, незважаючи на обумовлене поточними вигодами прагнення надати підтримку збереженим експортними (часто сировинним) галузях. У цьому плані структурна політика, на відміну від стабілізаційної, повинна дотримуватися при довгострокових-орітетаммодернізаціі економіки.

Очевидно, що всі перелічені напрямки структурної реформи, якщо навіть виключити їх юридичний аспект, не можуть бути здійснені якимось гіпотетичним «вільним ринком», а вимагають активної діяльності держави.Як свідчить досвід трансформації планових економік, без дій уряду по довгостроковій реконструкції потенційно сильних промислових підприємств загроза масових банкрутств і фактична втрата частини потенціалу економіки стають реальністю. По багатьох випадках виявляється економічно вигідніше, з точки зору довгострокових результатів, проводити реконструкцію державних підприємств до їх приватизації.

В умовах відкритої економіки і високого ступеня лібералізацію зовнішньої торгівлі на початкових етапах перехідного процесу актуальною стає державна підтримка формування конкурентоспроможних галузей і підприємств, що виходять на зовнішній ринок, а також підтримка вітчизняного виробництва, що конкурує з імпортом, за допомогою субсидій, пільгових кредитів, заходів зовнішньоторговельної політики (тарифів, квот) і т. д. Необхідність цього пов'язана з тим, що сама по собі зміна форми власності не означає миттєвого приросту продуктивності і здатності успішно конкурувати з високоефективними закордонними фірмами, які вже завоювали собі місце на світовому ринку. «Вхідні бар'єри» сучасному конкурентному індустрії у формі високих витрат на дослідження і розробки виявляються практично непереборними для молодих приватизованих підприємств. Тому спочатку, без наявності конкурентних переваг у вигляді принципово нових продуктів і процесів, необхідність в державному керівництві і підтримці в умовах лібералізації зовнішньої торгівлі стає ще більшою, ніж раніше.

Найважливішим завданням структурної політики держави в перехідної економіки, як в плані поточного регулювання сукупної пропозиції, так і в плані довгострокового економічного зростання, є створення фінансової системи, яка поєднувала б потоки заощаджень та інвестицій в економіці. Це передбачає реформування банківської сфери і фондового ринку для мобілізації заощаджень і направлення їх у ефективні інвестиційні проекти. Як показує досвід, держави роль при переході від планового розподілу кредитних ресурсів до непрямого регулювання ставки відсотка, грошової маси і в цілому грошових потоків в економіці значно ускладнюється. На практиці підключення ПОТОКІВ заощаджень домашніх господарств та інвестицій реального сектора вимагає складного поєднання фіскальних і грошових інструментів: регулювання процентних ставок по внесках і позиках, прибутковості державних цінних паперів та обсягів державного запозичення на фінансових ринках, регулювання податкових ставок на заощадження та інвестиції і т. д .

В перехідній економіці поділ стабілізаційної та структурної політики виявляється в значній мірі умовним.

У тій же мірі, в якій нормальне функціонування в конкурентній срзв реформованого реального сектору, кредитних установ буває утруднено в умовах високої інфляції, нестабільного валютного курсу, що росте бюджетного дефіциту, в тій же мірі успішна фіскальна і грошова політика, спрямована на стабілізацію економіки, неможлива, якщо немає адекватної реакції економічних агентів на імпульси, що виникають в результаті дії фіскальних і грошових інструментів. Наявність такої реакції обумовлено формуванням нормального конкурентного середовища та відповідних ринкових т-ституту, що безпосередньо пов'язане з реалізацією структурної політики.