Головна Економічна теорія Фінансові відносини в перехідної економіки Комерційні банки: особливості їх розвитку в перехідний економіці

Комерційні банки: особливості їх розвитку в перехідний економіці

Комерційні банки - кредитні інститути, орієнтовані на отримання прибутку. За формою вони найчастіше є акціонерні товариства. У деяких з них, наприклад, в Ощадбанку, державі належить контрольний пакет акцій. Але переважна частина комерційних банків у країнах з перехідною економікою не пов `язана з участю держави в економіці.

У деяких із цих країн виникають комерційні банки відразу потрапляють під контроль іноземних. Скрізь в перехідних умовах багато невеликих слабих фінансових інститутів, серед них чимало таких, які з'явилися на ринку тільки в розрахунку на швидке отримання високих прибутків з використанням вузького кола чисто спекулятивних чи просто нечесних операцій. Вони так само швидко «зникають» з ринку.

Так, у Латвії склалася банківська система складалася спочатку з трьох груп: 1) великих банків, коштів яких було достатньо, щоб брати активну участь в російському ринку ДКО. Після серпневої кризи 1998 р. більшість з них не вижило; 2) середніх банків, які брали активну участь у так званому «відмиванні» грошей з Росії та інших країн СНД; 3) банків, які належали зарубіжним фінансовим групам.

За кризою 1998 р. послідувала масована скуповування латвійських банків закордонними: естонськими, фінськими, шведськими, німецькими та ін У підсумку в сучасній Латвії залишився тільки один банк із чисто національним капіталом. З фінансовою незалежністю країни було покінчено.

Особливістю періоду переходу до ринку є те, що рівень товарного виробництва значно відстає від розвитку фінансового ринку, в тому числі його банківського сектора. У цих умовах основним джерелом доходу для стрімко виникають комерційних банків на першому етапі стали не інвестиції в реальне виробництво, а в основному спекулятивні операції.

У всіх країнах з перехідною економікою бурхливо розвинулася ринок міжбанківських кредитів (себто кредитів банків один одному). Взагалі основним призначенням ринку міжбанківських кредитів є забезпечення поточної платоспроможності банків, а отже - підвищення їх надійності та стабільності. Але якщо використовувати цей ринок в чисто спекулятивних цілях за гонці процентних ставок на кредити, неминуче спрацьовує «ефект доміно": чи варто двом-трьом банкам не виконати свої зобов'язання - руйнується вся банківська система Це і відбулося в Росії, в країнах СНД, деяких країнах Південно - Східної Азії.

Інша сфера улюблена банківських спекуляцій у країнах з перехідною економікою - валютні операції. При падінні курсів національних валют ці операції стають надприбутковий. У 1995-1996 рр.. щорічний обсяг валютних операцій українських комерційних банків перевищував 150 мільярдів доларів. Коли центральним банкам вдається призупинити падіння курсу національних валют, гроші, як правило, йдуть з валютного ринку на не менш спекулятивний ринок державних цінних паперів (Росія, країни Балтії та СНД). Саме гра на ринку ДКО в Росії та стала однією з найважливіших причин краху банківської системи.

Формування російської банківської системи відбувалось умовах депресивної економіки. При спад виробництва, зниження національного доходу, недосконалість державного регулювання банки більш-менш успішно розвивались, маючи можливостей протистояти негативному впливу макроекономічних факторів.

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що фінансова і загальногосподарські дестабілізація в перехідній економіці дозволяє банкам певною мірою амортизувати вплив кризових явищ в країні. У непростій економічній обстановці банки компенсують ризикованість і низьку прибутковість традіціонньЬс сфер вкладення банківського капіталу чисто спекулятивними операціями. Однак саме це врешті-решт і призводить до фінансової кризи та паралічу банківської системи.

Глибокий банківська криза в Росії призвів до значних макроекономічних втрат, змінив розподіл фінансових ресурсів між різними галузями господарства, вимагає рішучих заходів зі стабілізації ситуації.

Досвід Росії і багато інших країн з перехідною економікою дозволяє виділити чотири головні напрями дій з подолання кризи банківської системи:

подолання кризи ліквідності;

зміцнення банківського нагляду;

реструктуризацію банківської системи;

рекапіталізацію банків. Подолання кризи ліквідності. Його причинами можуть бути різкий опок капіталу з країни, втрата довіри до національної валюти та переказ коштів в іноземну валюту, масове вилучення населенням своїх депозитів з банків, крах ринку міжбанківських кредитів. Виявляється криза ліквідності в тому, що банківська система виявляється неспроможною здійснювати одну зі своїх найважливіших функцій - вести розрахунки між економічними агентами.

Для подолання кризи ліквідності центральні банки зазвичай застосовують такі міри, як: зниження резервні вимог до комерційних банків; використання частини своїх резервів для здійснення першочергових платежів; відмова від підтримки курсу національної валюти.

Банк Росії прийняв у рамках цих заходів рішення про переказування вкладів населення з найбільших комерційних банків в Ощадбанк. У результаті тиск населення на банки і відтік коштів з них трохи знизилися. З іншого боку, Ощадбанк перетворився на банк-монополіст, на який припадає три чверті вкладів населення в банки. Така ситуація є ненормальною для ринкової економіки.

Зміцнення банківського нагляду необхідно після фінансової кризи. У ряді країн з перехідною економікою центральні банки дозволили переоформлення заборгованості кредиторам банків, участь кредиторів у капіталі банків.

Зазвичай виникають дискусії про зміну функцій ЦБ, ступінь його незалежності і Т.д.

Реструктуризація банківської системи представляє собою комплекс організаційних процедур з оздоровлення цієї системи. Одна з головних задач - ліквідація нежиттєздатних банків.

Центральний банк проводить повний аналіз фінансового становища кредитних організацій: їх балансів, якості кредитного портфеля, ступеня ризикованості активів, масштабів втрат від кризи. Спеціально досліджуються внутрішні причини поганого фінансового становища банків.

Затримка із ліквідацією кризових банків, коли неплатоспроможні інституції продовжують функціонувати, дає їм змогу вивести в інші структури, а найчастіше в зарубіжні, здорову частину активів. Це і відбулося в Росії.

ЦБ РФ розпочав після кризи заходи до закриття дрібних регіональних банків, не чіпаючи великі кредитні організації. Відразу після кризу 1998 р. був проведений фінансовий аналіз 18 найбільших банків, 15 з яких виявилися практично нежиттєздатними. Було вирішено негайно відкликати ліцензії у пили з них. Але через півроку, до лютого 1999 р., лише два банки були оголошені банкрутами. У результаті процедура банкрутства була розпочата тільки по відношенню до банку «МЕНАТЕП», який встиг вивести свої активи в інші структури.

Найчастіше причинами виникнення подібної ситуації в країнах з перехідною економікою, є брак чітких законодавчих норм та технічна недосконалість ліквідаційних процедур. Це дозволяє власникам і менеджерам ліквідованого банку максимально відтягувати його остаточну загибель.

Важливим напрямком зміни банківської структури є укрупнення банків. Зокрема, в Росії для ефективної роботи компаній національного масштабу і реалізації великих проектів необхідна наявність адекватних за розміром банків. Мінімальний розмір їхнього капіталу повинен становити 200 - +250 мільйонів доларів, а їхні активи - 1-1,5 мільярда доларів.

Укрупнення банків неможливо без стимулювання державою злиттів і поглинань, у тім числі і шляхом залучення іноземного капіталу до формування життєздатних великих багатофіліальних банків.

Захворювання, якого передбачає відновлення втрачених ними в ході банківської кризи капіталів. У Росії після кризи 1998 р. 15 з 18 найбільших банків мали негативну чисту вартість капіталу. В Угорщині (1993 р.) і Болгарії (1996 р.) негативним був навіть капітал сукупний банківської системи Скорочення капіталів банків загрожує негативними наслідками для банківської системи і для економіки в цілому.

Достатня величина власного капіталу банку дає змогу скоротити різницю неминуче виникає між активами та пасивами банку по терміновості

Вклади і депозити в банках (пасиви) в країнах з перехідною економікою і \ ? ють переважно короткостроковий характер у зв'язку з високим ризиком фінансової дестабілізації, у той час як для інвестування в економіку потрібні середньострокові і довгострокові кредити.

Джерел поповнення власного капіталу дві: кошти власників і кошти держави. Залучення держави у відновлення капіталу банків зумовлюється його зацікавленістю у процесі оздоровлення банківської системи для фінансування економіки.

У країнах з ринками, що розвиваються держава бере активну участь у відновленні капіталу банківської системи після кризи. В Угорщині, наприклад, рекапіталізація за участю держави в 1991-1994 рр.. проводилася 4 рази

В якості механізму відновлення капіталу банків найчастіше застосовується викуп "поганих" активів комерційного банку Центральним банком. Так було, наприклад, у Польщі і в Угорщині. Банк Росії готовий взяти участь в рекапіталізації декількох багатофіліальних і регіональних банків. Загальна сума коштів, потрібних для цього, визначена в 75 мільярдів рублів.

Слабка участь закордонних банків на нашій фінансовому ринку пов'язано не тільки зі станом ліквідності, нагляду, структури, достатності капіталу в російській банківській сфері. Серйозними перепонами є «непрозорість» цього ринку, нечіткість і мінливість норм державного регулювання.

У перехідній економіці з усією очевидністю підтверджується закономірність: Не тільки стан фінансової сфери і банків, зокрема, впливає на ВЗО економіку, але і, у свою чергу, вдосконалення фінансового ринку неможливий без якісної структурної перебудови виробничої бази у міру розвитку перехідної економіки.