Показники боргового навантаження

У 1996 р. показник тягаря загального державного боргу Росії, що дорівнює приблизно 47% ВВП (з них 15,3% ВВП - тягар внутрішнього боргу і 31,7% - зовнішнього) нерідко розцінювався як відносно низький і цілком безпечний для економічного розвитку. Більше того, формально за даним показником Росія задовольняла Маастрихтським критеріям членства в Європейському союзі грошовому, згідно з якими показник боргового тягаря повинен складати не більше 60% ВВП. Проте для більш точної оцінки можливостей продовження боргового фінансування бюджетного дефіциту доцільно порівнювати загальні розміри державного боргу не тільки з ВВП, а й з обсягом грошової маси (агрегатом М2). Дійсне тягар державного боргу для тієї чи іншої країни визначається насамперед здатністю (чи нездатністю) держави його обслуговувати. А ця здатність уряду мобілізовувати готівкові грошові ресурси більшою мірою залежить від величини грошової маси, ніж від розмірів ВВП.

В умовах, коли показник монетизації економіки, що дорівнює співвідношенню між обсягом грошової маси * М2 і ВВП, досить близький до одиниці, відносини обсягів державного боргу до ВВП і до М2 якщо і не співпадає повністю, то досить близькі за значенням. Так, наприклад, до середини 90-х років показники борг / ВВП і долг/М2 становили відповідно 49% і 47% у Великобританії; 65% і 59% в Іспанії; 1,6% і 1,5% у Люксембурзі; 23% і 18% у Швейцарії; 87% і 75% в Японії.

Картина суттєво змінюється тоді, коли з-за низької довіри до національної валюти (внаслідок, наприклад, раніше пережитої високої інфляції) рівень монетизації економіки низький. У цьому випадку показник Д0лг/Мг виявляється в кілька разів вище, ніж показательдолг / ВВП. Наприклад, в Ісландії, когораяв 70-80-Х рр.. зазнала відносно високу для західних країн інфляцію, відношення боргу до ВВП склало до середини 90-х років 55%, а відношення боргу до М, - 144,4%.

Аналогічна тенденція спостерігається і в Росії, де показник монетизації економіки М2/ВВП залишається дуже низьким внаслідок високої інфляції 1991-1995 рр.. - У 1996-1997 рр.. він становив близько 12-13%, а до теперішнього часу не перевищує 15%. Тому при відносно невисокому в 1996 р. показнику тягаря державного боргу в розмірі 47% від розміру ВВП, відношення боргу до грошової маси вже в середині 1996 року склало близько 378%. За останнім показником Росія вже в 1996 р. майже в 1,5 раза випереджала Грецію - країни з найбільш високим рівнем державної заборгованості серед індустріальних країн: у Греції показник борг / М становив приблизно 261%.

Порівняльний аналіз свідчить, що і в інших перехідних економіках, наприклад, у Польщі, у 1990-1991 рр.. показники монетизації економіки також були не дуже високі і становили 23,5% (1990 р.) і 27,9% (1991 р.). При цьому важливо, однак, що якщо в Росії за період 1990-1995 рр.. цей показник знизився від 73,2% до 12,3%, то в Польщі проявилася тенденція до його поступового підвищення від 23,5% в 1990 р. до 31,4% в 1995 р. Завдяки скороченню в 1992 році кредиторами Паризького клубу чистої приведеної вартості непогашеного зовнішнього боргу Польщі на 50%, динаміка співвідношення борг / ВВП за період 1993-1997 рр.. характеризується такими даними: 86,0% (1993 р.), 69,5% (1994 р.), 55,7% (1995 р.), 49,4% (1996 р.), 47,9% (1997 р .). Співвідношення долг/М2, яке становило в Польщі в 1993 р. 276,53%, знизилася до 219,24% в 1994 р. і до 177,39% в 1995 р., що свідчить про більш сприятливою, ніж в Росії, ситуації з мобілізацією грошових ресурсів для обслуговування державного боргу. У той же час, як і в Росії, показник Д0лг/М2 у Польщі в кілька разів перевершує співвідношення «борг / ВВП» за відповідні роки, що є характерним для країн, в яких зберігаються високі інфляційні очікування.

Таким чином, реальний тягар державної заборгованості в Росії, незважаючи на реструктуризацію зовнішнього боргу, виявляється важчим, ніж це здається на перший погляд. Державні позики, які фактично були компенсатором розриву між податковими надходженнями до бюджету і державними витратами, дуже швидко перетворилися на фактор розширення останніх: вже в 1996 р. загальна величина витрат держави з обслуговування зовнішнього та внутрішнього боргу склала близько 7% ВВП, збільшившись з 1992 р . Майже чотири рази. Це свідчило про обмеження в можливості продовження боргового фінансування бюджетного дефіциту - як внутрішнього, так і зовнішнього, які з'явилися в російській економіці задовго до фінансової кризи 1998 р.

До кінця 1997 р. показник боргового тягаря в Росії збільшився до 50% ВВП. Проводилася до середини серпня 1998 р. «жорстка» кредитно-грошова політика ЦБ Росії, націлена на збереження низького рівня інфляції та підтримку валютного курсу, з необхідністю супроводжувалася високими процентними ставками за борговими зобов'язаннями, деномінованих у вітчизняній валюті. Аналогічна ситуація складалася і на Україні.

Здешевлення рубля в міру розвитку фінансової кризи після 17 серпня 1998 р. і що супроводжує таке здешевлення обов'язковий зростання інфляції сприяли зниженню в Росії реальної ставки відсотка в «Рубльові обов'язку», але, в той же час, неминуче викликали зростання реального тягаря заборгованості в іноземній валюті, тим більше, що реструктуризація внутрішнього боргу припускала переоформлення ГКО в нові цінні папери, частина з яких представляла собою, по суті, вже зовнішні боргові зобов'язання. Введений при цьому тимчасовий мораторій на повернення іноземних кредитів у поєднанні із загальною нестабільністю фінансової системи не могли не знизити довіри зарубіжних інвесторів до курсу стабілізації, що стримувало приплив іноземного капіталу до Росії, який за інших обставин міг би виявитися фактором стійкого зниження реальних процентних ставок.

Навіть у найбільш сприятливої ситуації, коли низькі реальні процентні ставки перевищують темп росту реального ВВП усього на 1%, для стабілізації співвідношення борг / ВВП необхідні первинні бюджетні надлишки (а не первинні дефіцити, які мали місце в Росії, Чехії, на Україні та в інших перехідних економіках протягом практично всього періоду трансформації). Зі зростанням реальної процентної ставки збільшується розрив між її динамікою і темпом зростання реального ВВП, що вимагає компенсуючого збільшення первинного бюджетного надлишку до 5% у Росії і до 3% на Україні. Наявність первинного бюджетного надлишку в розмірі 3,5% ВВП дозволило Уряду Угорщини в 1997 році знизити тягар боргового навантаження, тим більше, що в 1998 р. темп зростання реального ВВП був досить значний (4,8%). У Чехії тягар обслуговування боргу в 1997 р. щодо зросла (після декількох років його зниження в попередні роки), хоча в даний час уряд цієї країни орієнтує свою бюджетно-податкову стратегію на досягнення протягом найближчих 2-3 років збалансованого державного бюджету та забезпечення первинного бюджетного надлишку.

У Росії, так само як і в інших перехідних економіках, де економічні реформи здійснюються поступово, відносно високі реальні процентні ставки підсилюють тягар обслуговування боргу. У цих умовах мети стабілізації показника «борг / ВВП» вимагають або забезпечення значного і стійкого первинного бюджетного надлишку (з цієї точки зору показники первинного бюджетного надлишку в розмірі 1,65% ВВП у 1999р. І 3,18% ВВП у 2000р. Є недостатніми ), або різкого прискорення темпів економічного зростання В іншому випадку урядам цих країн не вдасться запобігти продовження самовідтворення державного боргу.