Економіка в період Імперії

В умовах політичної кризи республіканська форма закономірно поступилася місце правління імператорської влади через перехідну форму диктатури (Сулла і Цезарь). Першим імператором став Октавіан Август, який вважається одним з найяскравіших політичних діячів Риму.

Початок Імперської епохи було блискучим, особливо порівняно з попереднім неспокійною, невиразним часом внутрішніх конфліктів.

У цю епоху Римська цивілізація вступила в смугу розквіту. Серпень протегував мистецтву і наукам. У роки його правління в Римі був прокладений водопровід, будувалися чудові храми, що прикрашали мiста. Сучасники сприймали цю епоху як "золотий вік". Римське товариство досягло свого найвищого розквіту.

Рим перетворився на величезну імперію, розділену на провінції. Вони включали Італійський весь півострів, Північну Африку, Піренейський півострів, все Східне Середземноморя, Іспанію, Галію, Британію, Сицилію та ін

Реформа Діоклетіана

У пізньоантичної час після загального перепису населення (289-290) імператором Діоклетіаном була введена поголовна подати для всіх жителів імперії, крім Риму, встановлені єдині розміри податку, що стягується в основному натурою. Основою оподаткування сталі кадастри - описи платників податків, що сприяло їх прикріпленню до місця проживання. Єдиний податок нормативний враховував земельне володіння і зайняту в ньому робочу силу, він переважно стягувався натурою, причому на 15 років було встановлено тверді виплати, а щорічне вироблення вважалася незмінною. Податками почали оподатковуватися звільнені раби, работоргівля, успадкування. Однак основну частину прибутків забезпечували провінції.

Зміни в землеробстві

Реформа підсилила внутрішні економічні суперечності. Перш за все це торкнулося землеробства. Незважаючи на використання нових винаходів (колісний плуг, жатка з широким захватом, водяний млин) землеробство стає дедалі менше вигідною галуззю через низьку продуктивність рабської праці, несумісного по суті з технічним прогресом, а також з-за постачання населення дешевим привізним хлібом. Так, у перші роки Імперії в Остію щорічно прибувало до шести тисяч кораблів, доставляли близько 5 млн. корів (1 англ, бушель - приблизно 36,4 дм3) хліба з Єгипту, і близько 10 млн. бушелів з інших провінцій, призначених виключно для постачання населення Риму.

У звязку з цим підвищилася роль латифундій. Виникла нова організаційна сільськогосподарська форма - сальтус - великий земельний маєток. Найбільшими були сальтуси імператорського будинку, що знаходилися в Італії та провінціях, переважно в Африці. Окремим сальтусом або їх групою відало особливе посадову особу - прокуратор.За законом імператора Адріана (II ст. Н. Е..) Заімщікам порожніх земель сальтусов надавалися пільги і права, близькі до власницькі. Сальтуси імператорів й сенаторів не входили на територію міст, не обкладалися податками; їх населення підкорялося міським магістратам.

Додатковий продукт вилучався у формі ренти, спочатку грошової, потім натуральної та іздольной в поєднанні з відробіткової. Це створювало можливість якийсь час витримувати конкуренцію. Але політичні умови змінилися (різке скорочення припливу рабів внаслідок припинення широкомасштабній агресії) змушують рабовласників дбати про природне відтворення рабів як основної продуктивної сили.

Колонат

У Римської імперії як форма оренди було широко поширений колонат.Колонами римські юристи називали будь орендарів і тих, хто отримував землю та інвентар за договором або сидів на землі з покоління в покоління, і тих великих орендарів, які обробляли землю за допомогою своїх рабів, і здавали землю невеликими ділянками суборендарям.

У початку II в. н. е.. колони, перебуваючи на становищі вільних економічно і юридично орендарів, орендну вносили фіксовану плату, обумовлену кількістю і якістю використовуваної землі а вже до кінця століття найбільш поширеною стала форма, фактично тотожна грошового оброку.

Наприкінці II - початку III сх. у африканських провінціях виникла панщина, остаточно утвердилась у IV-V вв.

До положення колонів з вільних громадян (ними стали через систему клієнтели) поступово наблизилася положення рабів (квазіколонов).

Так відбувалась трансформація рабства в нові, хоч ще і не оформлені юридично, відносини. Колонами могли ставати і вільні орендарі, і які повернулися із міста плебеї. Спочатку в Римі проводилася чітка межа між квазіколонамі (рабами-колонами) і які потрапили у залежність через систему клієнтели вільними. Але поступово ця грань стирається. Колонат перетворювався на основну форму експлуатації хліборобів, близьку до феодальної. Фактично кріпацтво колонів було оформлено конституцією Костянтина (332 р.) «Про утікачів колонах», де пропонувалося повертати колонів в приписані маєтки, а в покарання змушувати їх працювати закутими.

Криза рабовласництва

V-III ст. н.е. - Період кризи пізньої Римської імперії, в основі якого лежав кризу рабовласницьких виробничих стосунків.

Спільними періоду особливостями є: сепаратизм провінцій, навали варварів (готи, франки, аламани тощо), повстання рабів, колонів, армійські перевороти, наявність великої кількості декласованих елементів у містах - люмпени.

Ускладнювала управління економікою та величезна територія Римської імперії. С початку II в. н. е.. римляни часто в боях зазнавали поразки, що призводило до припинення припливу дешевих рабів. Посилювалися негативні боку використання рабської праці, скорочувалися стимули до праці в інших верств населення, приходили в занепад ремесла, посилювалася натуралізація господарства. Нерівний становище провінцій посилювало їхнє прагнення до економічного і політичного відокремлення, що ще більш ускладнювало господарське становище метрополії і змушувало шукати більш ефективні шляхи господарювання на звавсь Італійським півострові. У надрах рабовласницького ладу зароджувалися протофеодальние відносини, великі латифундії дробилися на дрібні ділянки, колони прикріплялися до землі. Економічна нестабільність, що загострення класової боротьби підривали господарську і військову міць Риму, що спочатку призвело до розділу Імперії на Західну та Східну (395 р. н.е.), а потім до завоювання Риму варварськими народами (476 р. н.е.).