Головна Історія економіки Середньовіччя (V-XVII ст) Загальна характеристика феодалізму

Загальна характеристика феодалізму

Суть феодалізму

Середні віки - це період зародження, і панування розкладу феодалізму. Слово «феодалізм» походить від позднелатінского feodum - маєток (у країнах Західної Європи в середні віки цим словом позначали земельне володіння, подаровані сюзереном своєму васалові в спадкове користування з умовою несення їм феодальної служби).

У сучасній історіографії немарксистській присутня різний розуміння суті феодалізму. Частина дослідників грунтуючись на юридичній концепції, головними ознаками феодалізму вважає: політичну роздробленість, ієрархічну систему влади, васалітет, корпоративність. Інші - розглядають феодалізм комплексно і, крім зазначених, звертають увагу і на такі ознаки, як велике землеволодіння і селянсько-сеньйоріальні відносини. У цілому вирішальний значення приділяється політичну і юридичну структуру, ментальності феодального суспільства.

У марксистській історіографії феодалізм розглядається, як один із антагоністичних суспільно-економічні формацій, яка слідує за рабовласницьким строєм і передує капіталізму. До основних ознаках зараховують такі: панування натурального господарства, поєднання великого феодального землеволодіння і дрібного (надільного) селянського землекористування; особисту залежність селян від феодала - звідси позаекономічний примус; вкрай низьке і рутинне стан техніки.

Типологія розвитку феодалізму

Прийнято вважати, що класичним варіантом є західноєвропейський феодалізм, що формувався в результаті взаємодії двох процесів - розпаду античного суспільства і розкладання первісно-общинного ладу в оточуючих Римську імперію племен (германців, кельтів, словян та ін.) Вплив античного і варварського почав у генезі феодалізму в різних народів було різним, тому, залежно від співвідношення варварських і античних почав, розрізняють типи феодального синтезу:

1) приблизно рівне співвідношення варварських і античних елементів (Франкське держава, частина південних славян);

2) переважання пізньоантичний почав (середземноморські країни);

3) незначний вплив античності і переважання елементів що розпадається первісно-общинного ладу (Північно-Західна Німеччина, скандинавські країни, ряд держав східних і західних словян та ін.)

У сучасній історіографії немає єдиної думки про характер феодалізму в країнах Сходу. Соціально-економічний розвиток цих народів в епоху Середньовіччя має свої характерні особливості.

Хронологічні кордони феодалізму в Західній Європі

Початком феодалізму в Західній Європі прийнято вважати падіння рабовласницької Західної Римській імперії (V ст.), А закінченням - Англійську буржуазну революцію (1642-1649

Розвиток середньовічного суспільства супроводжувалося значними зрушеннями в економіці, соціальному і політичному ладі. З урахуванням сукупності змін виділяють три періоди:

раннє Середньовіччя - час формування феодального способу виробництва (V - X ст.);

класичне Середньовіччя - період розвинутого феодалізму (XI - XV ст.);

пізніше Середньовіччя - період розкладу феодалізму та зародження капіталістичного способу виробництва (кінець XV - середина XVII вв.).

Держава

Держава як політична організація феодального суспільства адекватно відображало його економічну структуру й було найважливішим чинником, що визначає динаміку економічних процесів.

Типовою формою феодальної держави була монархія.Середньовіччя відома і республіканську форму правління, яка встановилася в містах-державах Італії, Німеччини, а також на Русі - Великий Новгород, Псков. Але вони не представляли крупних етнічних державних утворень, а були тільки місцевими політичними формуваннями, що склалися в умовах феодальної роздробленості. Надалі вони поглиналися монархічними великими державами.

В епоху Середньовіччя державу переживає складну еволюцію. Дослідники виділяють наступні етапи у розвитку феодальної держави в Західній Європі:

ранньофеодальні держави (V-IX ст.);

феодально роздроблене держава (X-XIII вв.);

централізоване феодальна держава у формі монархії станової (XIII-XV ст.);

феодально-абсолютистської монархія (XVI-XVIII вв.).

Народонаселення

В історії розвитку продуктивних сил важливе місце займають демографічні процеси.

Щорічно смерть забирала не менше 1% населення. Середній термін життя європейця становив, мабуть, не більше 40 - 45 лет; у східній Європі - 34-39 років. Середній вік був жіночий на чверть коротший чоловічого.

Населення Європи в 1450 р. становило приблизно 55 млн., а в 1680 р. - до 100 млн. чоловік з річним приростом до 6,2%. Жіноче населення в містах зазвичай перевищувала чоловіче на 20-30%, що було повязано з частими війнами.

З XVI ст. розпочинається новий, стійкий приріст населення і потужний, долається тенденція до скорочення народжуваності; був перевищений рівень чисельності населення середини XIV ст. (до спаду після «чорної смерті»): до 1500 р. вона обчислювалася вже в 80-100 млн. чоловік, через сто років - 100 - 180 млн.