Головна Історія економіки Середньовіччя (V-XVII ст) Період розвинутого феодалізму (XI-XV ст.)

Період розвинутого феодалізму (XI-XV ст.)

Основні процеси

Період характеризується завершенням процесу формування феодальних відносин і розквітом феодалізму. Селяни були поставлені в залежність поземельну й особисте, а представники пануючого класу знаходилися у ієрархічному супідрядність. Таке становище в сукупності з натуральним характером економіки сприяло ранньофеодальних розпаду державних утворень і переходу до феодальної роздробленості.

Спостерігається зростання продуктивних сил. Завдяки поступового удосконалення знарядь праці і підвищенню продуктивності відбувається спеціалізація працівників у різних галузях виробництва - ремесло відокремлюється від землеробства. Виникають і ростуть міста, головним чином, як поселення ремісників, розвивається ремісниче виробництво. Зростаюча спеціалізація приводить до зростання обміну, розширенню звязків торгових. Зявляються купецькі гільдії. Розвивається ринкове господарство.

Розвиток господарства, піднесення міст і зріст товарно-грошових відносин відбувалися на тлі посилення боротьби народних мас проти феодальних порядків (селянські та міські повстання). У кінцевому підсумку це вело до зміни форм феодальної експлуатації, послаблення особистої залежності селян, появі вільного міського населення. Зазначені процеси докорінно змінювали зовнішність феодального суспільства, сприяли ліквідації феодальної роздробленості і централізації державної влади. На цьому етапі утворюються великі централізовані держави - Франція, Англія, Польща, Росія та ін

Особливості феодальний відносин на селі

Основною формою власності і організацію виробництва в сільському господарстві в даний період залишалось феодальний маєток.В XI-XIII вв. воно являло собою замкнуте натуральне господарство, що забезпечувало свої потреби повністю за рахунок власних ресурсів: її характерною рисою була тісна звязок панського господарства з господарством селян, які повинні були обробляти землю феодала своїми знаряддями праці і своєю худобою.

Однак у XIV-XV вв. розпочинається розкладання феодальних відносин, відбуваються комутація повинностей (заміна відробіткової та натуральної ренти грошової), розкріпачення селянства, що вело до концентрації земель та розвитку орендних відносин. Багато дворяни починають застосовувати в господарстві найману працю. Отримує розвиток короткострокова оренда (при зміні орендарів є можливість збільшити орендну плату).

В основі цих процесів - поглиблення суспільного поділу праці, розвиток товарно-грошових відносин. Товарне виробництво, що склалося на цьому етапі в містах, активно впливало на феодальне маєток, підриваючи панування натурального господарства. Тим самим створювалися умови для розвитку внутрішнього ринку на основі спеціалізації господарства.

На ринкові відносини втягувалися і феодальні помістя. Зокрема, англійські феодальні помістя (Манор) в XIII-XIV ст. вели велику торгівлю вовною, хлібом і худобою, відправляючи свою продукцію в Лондон і на континент.

Поступово відбулися зміни в селянському землекористуванні. Зміна форми феодальної ренти привело до ослаблення, а потім і ліквідації особистої феодальної залежності.

З кінця XIII по XV вв. в Англії в силу розвитку вівчарства відбувається заміна панщини оброком, який виплачувався овечої вовною. Цей процес проходить в Англії більш інтенсивними, чим у Франції та Німеччині завдяки більш розвиненій торгівлі і повстання під керівництвом Уота Тайлера (1381).

Перехід до оброчної системі розширював можливість для розвитку сільського господарства, посилював рухливість селян, зменшував їх залежність от феодала, вів до підвищення продуктивності праці, посилював товарність аграрного сектора. Поступово натуральний оброк замінюється грошовим.

Процес комутації в деяких країнах йшов швидко дуже. Так, в Англії в XV в. залишалося незначна кількість особисто залежних селян. Такий же процес спостерігався в Італії, Нідерландах і Франції.

Німеччина відставала. У XIV-XVII вв. Німеччина переживає «другого видання» кріпацтва *.У XVII-XVIII ст. кріпосне право в Східній Німеччині прийняло особливо важкі форми: фіксована панщина становила шість-пять днів на тиждень, селянина можна було програти в карти, продати, закласти, віддати під найм.

Розвиток товарно-грошових відносин на селі і комутація селянських повинностей призвели до майновим розподілом серед селянства. Зявилися заможні селяни, які орендували в поміщика землю та обробляли її з допомогою найманого праці своїх же сусідів. З іншого боку, виділялися малоземельні й безземельні сімї, яких як експлуатували сільськогосподарських наймитів поміщики і багаті селяни.

Розвиток міст

Після падіння Римської імперії міста прийшли до занепаду. У економічному відношенні вони ніж мало відрізнялися від сіл і були в основному адміністративними та релігійними центрами. З кінця XI ст. в Західній Європі спостерігається пожвавлення міст. Вони набувають великого економічного значення, стаючи центрами ремесла і торгівлі.

Головним фактором відродження античних і середньовічних міст появи стало відділення від ремесла сільського господарства. Можливості для розвитку ремесла в обмежені селі були через попиту недостатності. Сільські ремісники намагалися йти в місця з найбільшим скупченням народу, можна було де знайти кращі можливості для збуту продукції. Частіше за все вони селилися навколо монастирів, де збиралися прочани та паломники, біля мостів, річкових переправ, поблизу замків і фортець, де могли служити захистом стіни. Поселення ремісників, поступово розростаючись, ставали містами. У XV ст. відстань між західноєвропейськими містами не перевищувало в середньому 20-30 км.

Процес градообразованія в різних країнах йшов вкрай нерівномірно, що відображало рівень розвитку продуктивних сил. Раніше всього міста як центри ремесла і торгівлі піднялись в Італії (Венеція, Генуя, Флоренція, Неаполь), потім на півдні Франції (Марсель, Арль, Тулуза).Цьому сприяли торгові звязки Італії і Південної Франції з Візантією та Сходом, спадкоємність а також міського розвитку з часів античності. З XI ст. міста виникають на території Англії, Німеччини і Нідерландів; особливо швидко вони ростуть у Фландрії (Брюгге, Гент, Лілль, Аррас).На XII-XIII вв. зявилися міста на півночі: до скандинавських країнах, Ірландії, а також в Угорщині.

Зростання міст був також повязаний з припливом у них селянського населення, яке бігло з маєтків, рятуючись від феодальної експлуатації. Проживши в місті одна рік і один день, селянин ставав вільною. Деякий значення мали також і хрестові походи (1096-1270).

Чисельність населення в середньовічних містах Західної Європи була невелика. В XIV - XV ст. міста з населенням в 20 тис. чоловік вже рахувалися великими. Середні міста нараховували 4-6 тис. населення, невеличкі - 1-2 тис. Населення таких міст, як Париж, Мілан, Венеція, Флоренція, Севілья, перевищувала 80-100 тис. осіб.

У містах, які є адміністративними центрами, жили феодали, духівництво. З XIII в. відкриттям з університетів (Париж, Оксфорд, Кембрідж) стають частиною населення магістри та студенти.

Мешканці середньовічних міст часто займались і сільським господарством на додаток до основних занять - ремесла і торгівлі.

У містах часто спалахували епідемії, від яких вмирало іноді від 1 / 3 до 1 / 2 населення. Так, під час епідемії чуми 1347-1353 рр.., Що назвали «чорною смертю», у країнах Західної Європи загинуло 24 млн. чоловік. Ускладнення демографічної ситуації призвело до відновлення феодалами панщини, що одержало назву сеньйоріальної реакції.Крім того, було прийнято робоче законодавство, яке зобовязує дорослих людей до найманого праці і передбачає суворі покарання за відмову від найму.

Боротьба міст з феодалами

Оскільки міста розміщувалися на землях феодалів, міське населення підлягало позаекономічному примусу і виконувало повинності. Феодал був власником міста, керував ним, карбував свою монету, брав мита з торгівлі. Все це заважало розвитку ремесла і торгівлі. У XI-XII ст. городяни починають активну боротьбу за звільнення від влада сеньйора, в результаті мешканці міст отримали звільнення від кріпосної залежності, а міста добилися повного або часткового самоврядування. У ряді випадків міські вільності і привілеї куплено у феодалів за гроші. Цей рух, очолюваний цеховими ремісниками, одержало назву комунальних революцій.У результаті цих революцій в Італії виникли міста-держави (міста-республіки) - Венеція, Генуя, Флоренція, Мілан; в Німеччині - вільні імперські міста: Любек, Гамбург, Бремен; у Франції та Іспанії - міста-комуни (вільні міста). В Англії ж комунальних революцій не було, міста відкупилися від феодалів і підтримували короля.

Міське ремесло, цехи

Провідною галуззю феодальної економіки продовжувало залишатися сільське господарство, проте випереджальний розвиток отримує ремісниче виробництво.

Ремесло відокремлюється від сільського господарства, перетворюється в самостійну галузь. Це стало можливим у результаті підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва, зростання попиту на ремісничі вироби і безпосередньо самого розвитку ремесла.

Удосконалювалися техніка та технологія ремісничої праці, росла його продуктивність. Помітний прогрес спостерігався у металургії, обробці металів, ковальському і збройовому справі. Найбільший розвиток отримує сукноделіе.Це пояснюється високим попитом на продукцію галузі,, а також вдосконаленням техніки прядіння і ткацтва.

Ускладнення ремісничого виробництва робило неможливим поєднання його з землеробством. Ремесло стає основним заняттям певної частини населення, виділяється в особливу форму трудовій діяльності. Ремісники як дрібні товаровиробники, що володіють високою кваліфікацією, роблять вироби для торгового обміну, що веде до розвитку торгівлі із метою забезпечити найбільш сприятливі умови виробництва і збуту виробленої продукції, захиститися від конкуренції з боку ремісників з інших районів, забезпечити монопольне становище у виробництві і продажі товарів місцевому ринку на. Ремісники однієї спеціальності, як правило, поєднувалися в особливі корпорації - цехи.

Юридичне оформлення цеху відбувалося після отримання від короля чи сеньйора відповідної хартії.Перші ремісничі цехи зявляються в Італії в X в., У Франції, Англії та Німеччині - в XI-XII ст. У великих містах кількість цехів доходило до декількох сотень. У XIV в. в Парижі було +350 цехів, у Лондоні - 60, в Кельні - 50.

Кожний з цехів мав свій статут і виборну адміністрацію - старшин.Повноправним членом цеху майстер був - товаровиробник дрібний, який був власником майстерні і знарядь виробництва. В якості помічників у неї працювали один-два підмайстри і один або кілька учнів. У XI-XII вв. кожен учень міг, склавши іспит, отримати звання майстра і відкрити свою майстерню.

Важливою особливістю цехового ремесла була відсутність поділу праці. Ремісник виробляв виріб повністю від початку до кінця. У той же час існувала досить розвинена спеціалізація. Так, у текстильному виробництві існували цехи прядильників, ткачів, dyer та ін

Цехова регламентація забезпечувала високе якість виробів, що а також перешкоджала конкуренції серед майстрів. З цією метою визначалися кількість підмайстрів і учнів, необхідних інструментів, запаси сировини, встановлювалися ціни на вироби, тривалість робочого дня. Задовольняючи попит місцевого ринку, деякі виробництва отримали європейське визнання. Металообробка та виробництвом зброї славилися міста Мілан і Золинген, Венеція - виробництвом скла і т. д.

Виникнувши з утворенням міст, цехи стали соціально-економічною основою їх розвитку. Крім виробничих, виконували вони і важливі соціальні функції: боротьбу з феодалами та міським * патриціатом, охорону і захист міста. Цех був також і релігійною організацією, братством: кожен цех мав свого «святого", день якого він святкував, свою каплицю або церкву і свої свята.

У перші століття свого існування цехи мали прогресивне значення, але з середини XIV ст. цехова організація ремесла, з її жорсткою регламентацією, забороною реклами, нерозголошення секретів виробництва, стає перешкодою економічному розвитку.

Розвиток торгівлі

Зростання міст в XI-XV ст. сприяв розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. У містах існували ринки, на яких міські ремісники постачали своїми виробами селян і купували у них сільськогосподарські продукти та сировину. Отже, село втягувалася в торговий оборот, що сприяло розвитку товарно-грошових відносин.

Зовнішня торгівля була зосереджена в двох основних районах Європи: у басейні Середземного моря і на Балтійському та Північному морях.Середземноморська торгівля обєднувала Іспанію, Францію й Італію, які торгували між собою а також з Візантією і Сходом. Найбільший вплив на цій торгівлі мали купці Генуї та Венеції, Марселя і Барселони. Зі Сходу везли до Європи предмети розкоші, вино, прянощі, фрукти.

В торгівлі по Північному та Балтійському морях брали участь південнонімецьким міста, Нідерланди, скандинавські країни, північна Франція, Англія, західні землі Російської держави (Новгород, Полоцьк, Псков).

Торгівля в Європі до XII-XV ст. була справою складною і небезпечним. Купці зазнавали нападів. Морях На цей пірати, на суші - лицарі і великі феодали. Тому купці окремих міст обєднувалися в союзи-гільдії для забезпечення безпеки і встановлення монополії оптової торгівлі. У середині XIV ст. був утворений союз північних міст - Ганза, який обєднував більше 70 міст Європи. Ганзейські купці везли з Північної та Східної Європи хліб, рибу, мед, прядиво, будівельний ліс, смолу, дьоготь, хутра в обмін на сукно із Англії і Фландрії, німецькі металеві вироби, французькі вина і товари Леванту.

Венеція і Генуя вели торгівлю зі Сходом через гавані Сирії і Єгипту, куди привозили товари з Китаю та Індії. Вони заснували факторії у Феодосії та Азові, що стали центрами торгівлі з Росією та Польщею. Венеціанці Генуя і привозили сукно та інші вироби, купували росіяни, східні товари і рабів.

Товари північного та південного потоків зустрічалися на ярмарках в центрах міжнародної торгівлі. Торги було найбільш поширеною формою середньовічній міжнародної торгівлі. У XIII-XIV ст. самим жвавим місцем торгівлі було графство Шампань (Франція), де ярмарки проходили цілий рік. У другій половині XIV ст. ярмаркові центри перемістилися в Ліон і Женеви. В Німеччини ярмарку проводилися у Франкфурті-на-Майні та в Лейпцигу. У XV ст. центром ярмаркової торгівлі в Європі стало місто Брюгге у Фландрії.

Появу банків в Західній Європі

У період феодальної роздробленості була відсутня єдина грошова система. Гроші чеканили не тільки королі, але й феодали, єпископи, великі міста. Такий стан служило серйозною перешкодою в розвитку внутрішньої і особливо міжнародної торгівлі. Торговці змушені були користуватися послугами міняв, які по суті виконували банківські операції. Вони добре орієнтувалися в грошових системах і обмінювали одні гроші на інші, які брали на збереження вільні капітали купців, а в потрібний час надавали їм кредит. Міняльні контори називалися банками *, а їх господарі - банкірами.Перші банкірські контори зявилися в містах Ломбардії і Середньої Італії. У XV ст. в Італії зявились перші ломбарди, які видавали позики під заставу речей, стягуючи за це невеликий відсоток. Банкіри та лихварі мали значними грошовими сумами. Але нерідко королі і феодали відмовлялися сплачувати за позиками, що призводило до розорення багатьох банкірських будинків.

Християнська церква забороняла своїм парафіянам займатися лихварством. Тому, як правило, банкірами-лихварями були євреї.