Головна Історія економіки Середньовіччя (V-XVII ст) Економіка Китаю в Імперський період (VI кінець-XIII вв.)

Економіка Китаю в Імперський період (VI кінець-XIII вв.)

В кінці VI в. полководець північних одного з царств Ян Цзянь, обєднавши під своєю владою весь Північний Китай, проголосив нову династію Суй, а потім відновив політичну єдність країни і став правителем всього Китаю.

Реформа землекористування

Цим правителем, який прийняв імя Вень-ді, були проведені реформи, спрямовані перш за все нa вирішення гострих питань землекористування. Вень-ді продовжив політику за своїх попередників, спрямовану на ослаблення сильних будинків. Принципом його політики було забезпечення кожного пахаря земельним наділом. У середньому кожна сімя отримувала 120 му землі (+80 - на чоловіка і 40 - жінку на). З такого наділу стягувався податок біля 3 центнерів зерна. Іншими формами плати за наділ були: трудова повинність для мужчин, яка становила 20 днів на рік, і промислова подати, щоб жінок, які здали в скарбницю шовк або пряжу.

За час правління Вень-ді у звязку зі збільшенням розмірів наділів істотно зросли кількість та розміри обробляються земель. Збереглися кількісні показники землеробства цього періоду. Так, вперше вироблена перепис населення виявила 1,5 млн. селян, що не входили раніше до списків податного населення. Наділення їх землею значно поповнило скарбниці, хоча і не всі отримані від держави землі вирощувалися селянами. Значна частина селян, як і раніше обробляла землі чиновників і сильних будинків, хоча епоха їх процвітання йшла, влада гранично централізованої держави все зростала.

Розвиток продуктивних сил

Започаткована політика посилення централізованої влади тривала і при наступникові Вень-ді - Ян-ді, продовжували її силовими методами. Була побудована нова пишна столиця Лоян, в розкішні палаци якій були переселені з різних провінцій країни 10 тисяч самих знатних і багатих сімей. Для постачання продовольством їх навколо столиці були збудовані величезні зерносховища, для а доставки продовольства та зерна з півдня, що став на той час головною житницею країни, проведено Великий канал, який зєднав Янцзи з Хуанхе. Дані свідчать, що на обслуговуванні цієї споруди було зайнято понад 80 тисяч чоловік. Взагалі цей канал, який зєднав Лоян й Ханчжоу, був попередником іншого Великого каналу, що зєднав Пекін з Ханчжоу, і відіграв важливу роль у розвитку суспільної економіки Китаю. Сама ж політика Ян-ді була спрямована на те, аби, переселяючи найвпливовіші сімейства на нове місце, тим самим відірвати їх від рідних місць і поставити під контроль влади.

Одночасно імператор з метою зміцнення престижу центральної влади вів кілька масштабних будівництв, наприклад таких, як реконструкція Великої стіни. Такі будівництва вимагали величезних коштів і праці сотень тисяч будівельників. Країна не витримала економічного і людського напруги. Вибухнув черговий династичний кризу, яка призвела до влади династію Тан.

Китайські автори називають Танський період "золотим віком китайської феодалізму», повязуючи це з людськими достоїнствами імператорів Танської династії. Так, в Китайській енциклопедії 1987 зазначається, що другий імператор цієї династії Чи Ши-мінь (Тай-цзун), будучи самим великим з імператорів Китаю (оскільки володів двома позитивними якостями: умінням вибирати для служби хороших людей і здатність сприймати критику), заклав фундамент процвітання китайської імперії. Встановлені їм мир і порядок в країні зробили можливим зосередити зусилля на сфері виробництва. Починається розквіт в сільському господарстві, розвиваються ремесла і торгівля. Особливо швидко при Лі Ши-міні текстильне розвивалися виробництво, фарбувальної справа, гончарство, обробка металів, будівництво кораблів. Розвивалися шляхи сполучення, зовнішня торгівля. Удосконалена технологія металургійного виробництва. Але в першу чергу для вишукування коштів новий імператор припинив витрати на дорогі престижні будівництва.

Зміни в землекористуванні

Зазнала деяких змін надільна система: декрету 624 р. були скасовані наділи для женщин, якщо в родині був чоловік; вдови отримували по 30 го. Визначено були також пільги для деяких категорій сімей.

Слід памятати про тім, що вся земля в Китаї була державною і наділи вважались тимчасовими, наданими хліборобові тільки на період працездатності, потім вони перерозподілялися, для чого велися строгі реєстри. Відновлено були кругова порука, відповідальність кожного за виплату податків та інших повинностей. Аграрна система було складним, що залежить від конкретних умов проживання землеробів: наділи зменшувалися там, де було мало землі, а якщо ж вільних земель було багато, їх отримували з розрахунком на трипільна сівозміну. Більш того, при розподілі землі враховували для людей похилого віку і непрацездатних. Серед китайських землеробів були й такі категорії людей, як селяни і сторонні. Втікачів не переслідували, зайшлим надавали будинок і землю втікачів, але у разі повернення збіглим повертали їх землю і майно.

Регламентація землекористування

Складність землекористування в Китаї компенсувалася його жорсткою регламентацією, нагляд за здійсненням якої покладався на величезну армію добре навчених чиновників, які призначалися з центру. Державні землі або лунали в спадкове користування титулованої знаті, або надавалися в користування чиновникам на термін їх служби. Але так як за китайським правовим нормам ступінь знатності зменшувалася з кожним поколінням і через пять поколінь сходила нанівець і землі поверталися в скарбницю - чиновники зобовязані були цей процес відстежувати.

Міста

Успіхи землекористування, всі зростаючі податкові надходження до скарбниці сприяли розвитку й ускладнення інфраструктури: перш за все розвивалися міста, де процвітали торгівля, ремесла, будівництво. Розвивалося також казенне ремесло, де в основному працювали в порядку трудової повинності. У звязку зі зростанням міст швидко розвивається розподіл праці. При всій своїй складності життя міста жорстко контролювалася і в принципі місто за своїми правами був прирівняний до села: як і село, він був усього лише податковий адміністративною одиницею.

Апарат управління

Чітка спеціалізація існувала також у праці чиновників, і вона відповідала адміністративній структурі держави. Ця структура була багатоступеневою, але дуже логічним. На верху всієї піраміди був імператор, при якій існував державний рада. Виконавча влада була представлена двома канцлерами, лівим і правим, кожний з яких відав трьома відомствами. Це були відомства (типу міністерств) громадських робіт, податків, військових справ, судів та вязниць, охорони громадського порядку, кадрів. Для контролю за виконавчою владою існувала палата цензорів-прокурорів. Головним двигуном такої системи був інститут чиновництва, бюрократичний апарат. Його ефективному функціонуванню в Китаї завжди приділялося величезне значення. Турбота про це інституті дала життя багатьом цінностей і явищам. Так, з давніх часів в Китаї склалися кілька методів підготовки та відбору чиновників, головними з яких були конфуціанські система і концепція. В основі цієї концепції лежав принцип меритократії т. тобто відбір за критеріями мудрості, справедливості, доброчесності. Конфуцізм зміг утвердитися в якості закону китайської державності та суспільного життя завдяки тому, що в ньому знайшли своє вираження китайські традиції з культом їх етичної норми, принципом синівської шанобливості. Висунувши теза про тотожність держави і сімї, що розрізняються тільки розмірами, Конфуцій екстраполювати на адміністративну систему принципи родинної моралі: гуманність, високий борг, шанування мудрості старших і ін

Розумне керування державою, на думку Конфуція, має сприяти створенню етично бездоганного і соціально гармонійного суспільства. А для цього потрібні мудрі й справедливі чиновники. Для їх відбору в Китаї вперше став застосовуватися метод конкурсу претендентів на посаду, що проходив у формі іспиту, поняття якого весь світ також зобовязаний китайцям. Такі іспити проводилися у провінційних і столичних центрах. Іспити були триступінчастими, складними. Ті, хто отримав перші науковий ступінь дозволялося брати участь в іспиті на другу і т. д. Проводилися вони комісіями з боку, в закритому приміщенні, в письмовій формі. Претендент на вчений ступінь повинен був знати концепцію Конфуція, вміти творчо тлумачити історичні сюжети, мати здатність до умоглядні міркування на філософські теми, вміти складати вірші і володіти літературним смаком. Ті, хто отримав третій вчений ступінь призначалися на посади відповідальні; при цьому соціальне походження не враховувалося, враховувалася та обставина, що людина, з такою працею який отримав свою посаду (перша ступінь зазвичай отримували 3-5% з числа абітурієнтів), буде її цінувати й високопрофесійно працювати.

Складалася така ситуація, коли надбудовних фактор (мерітократізм, освіченість, відданість принципам конфуціанської доктрини) чинив вирішальний вплив на стан економіки, а не навпаки.

У державного життя Китаю статус чиновника був дуже високим і престижним, шляхом а до нього було отримання гарної освіти. Такий стан формувало певну систему цінностей та її пріоритети.

Чиновництво подібно хліборобам було дуже численним класом, і в танськой суспільстві було складено звід законів, що складався з 500 статей, в яких викладалася система організації всіх підданих імперії, включаючи чиновників і землевласників. У цьому документі були викладені їх права та обовязки перед владою. З цього цінного документа можна, приміром, бачити, що при всій складності економічній, соціальної й політичної структури суть її була проста - державна влада і власність. Одне це в Китаї було незаперечним і вічним, решта (землеволодіння і чиновництво і їх влада) було тимчасовим: статус чиновника і земля землероба не переходили до їхніх дітей, дітям слід було починати все спочатку.

Фахівці вважають, що періодом найбільшого розвитку економіки Китаю в Середньовіччя був VIII ст. Це був час повторного відкриття Великого шовкового шляху, час відновлення могутності Китаю як великої азіатської держави.

Пік розвитку припадає на правління імператора Суаньцзуна (713-756), при якому держава одержувала високі доходи в казну від видобутку олова, заліза, міді, срібла. Розвивалися гірнича справа, ремесла і торгівля. Багатіли міста, росли верстви заможних майстрів і купців. За переписом 754 р. у країні було 9610 тис. дворів, 52 880 тис. чоловік оподатковувалися.

Проте в другій половині VIII в. зявляються ознаки наступаючого кризи: слабшає владу імператора та в окраїнних районах набувають більшу владу військові намісники.

Головним же ознакою кризи стало погіршення стану в сільському господарстві. Починає відмирати державна надільна система та зміцнюватися помісна форма господарства. Поширюється практика купівлі-продажу наділів, що набувають чиновниками, лихварями, міськими торговцями. Ці процеси почалися ще за імператора (правителя) Суаньцзуне, який своїми указами їх намагався зупинити, забороняючи чиновникам скуповувати селянські наділи і встановлюючи за це покарання. Після його смерті вони посилилися.

Реформа податкового обкладення

Число надільних дворів, що перебували під контролем уряду, за кілька років зменшилася більше ніж у пять разів, реальна влада в державі почала переходити до власників великих маєтків. Реформа податкового обкладання узаконила ліквідацію надільної системи. Закон 763 р. замінив всі колишні повинності, обчислюються від людини, єдиним податком з майна. За пропозицією канцлера Ян Яня держава в 780 р. скасував систему наділів і остаточно відмовилося від контролю за перерозподілом землі. Була проведена майнова класифікація населення, що розділила на девять розрядів всіх власників землі в залежності від її кількості у кожного.

Відтепер податок з майна стягувався два рази на рік: влітку і пізньої осені. Звідси й назва самого закону - закон про два податки.Податок стягувався з усіх, хто володів землею, у тому числі і з великих поміщиків.

Податок поширювався на все населення, включаючи ту його частину, яка раніше не оподатковується - гостьові двори, В селі було дві категорії дворів: хазяйські - двори на землях, отриманих в наділ, гостьові - або на землях втікачів, або отриманих іншими шляхами. Хоча гостьові двори раніше не включались в дворові реєстри і не платили податки, але за переписом 780 р. їх число (1300 тис.) вже наближалося до числа хазяйських (1800 тис.). Розмір податку був однаковим для всіх категорій і землевласників тільки залежав від якості землі. У неврожайні роки тільки самі бідні категорії землевласників отримували пільги або зовсім звільнялися від податку. Реформа 780 р. зробила селянські землі предметом-купівлі продажу, хоча контроль держави за цими процесами продовжував існувати.

У цей період зросла кількість маєтків, землі на яких оброблялися селянами. Здебільшого це були селяни з гостей. У них було самостійне господарство, але не менше 50% врожаю вони віддавали власнику землі. Всі засоби виробництва та знаряддя праці гості отримували від власника землі, худобу, насіння, мололи зерно на панській млині. Маєтки за своїми розмірами були різними, але іноді вони мали понад 200 дворів.

Відбуваються суперечливі процеси: земля відносно вільно (у порівнянні з колишніми часом) продається та темпів, якими поміщики її скуповують, всі зростають. Однак держава була не зацікавлене в це. Інтерес держави полягало в тому, щоб кожен орач мав свій наділ, з якого можна легко було отримати податок, а що має землю і працює на ній селянин не стане до лав бунтівників. Крім того, власники багатьох маєтків легко знаходили способи уникнути сплату податків, від чого страждала скарбниця. Так, в 846 р. для поповнення збіднілих скарбниці було конфісковано понад 60 млн. га земель буддійських монастирів.

Реформи торкнулися і інші економічні області: розвивається торговий кредит, зявляються векселя, активізуються лихварські операції, що вводяться державні монополії на чай, сіль і горілку. Особливо великими опинилися доходи від монополії на сіль, які склали 50% надходжень до скарбниці.

Однак наприкінці IX ст. криза все-таки вибухнув і після періоду «пяти династій і десяти царств» зявилася династія Сун.

Економіка в епоху династії Сун

Цей період в області економіки був також успішним, і як попередній, хоча Сунськая значні кошти імперія змушена була платити у вигляді данини племені кидання, який захопив на півночі частину китайських земель і загрожує столиці китайської імперії. В XI ст. розміри цієї данини кілька разів збільшувалися: наприклад, за договором 1042 вони складали щорічно 300 тис. штук шовку і 200 тис. Лянова срібла. Одночасно Китай виплачував данина своїм північно-західним сусідам тангутів - 100 тис. штук шовку і 30 тис. цзиней чаю щорічно.

Однак процес економічного розвитку тривав. Процвітала торгівля. У Китай приїжджало багато іноземних купців і мандрівників, які залишили найцінніші запису спостережень про китайське суспільство, про процвітання китайської економіки.

Розвивається торгівля - зростають міста, вони стають багатшими і багатолюдні, будуються нові міста. Розвиваються ремесла. Вироби китайських ремісників до цього дня складають національну гордість. Це знаменитий Сунськой фарфор, вироби з лаку і слонової кості, вишукані тонкі шовку. Особливий розвиток отримує гірничодобувний промисел, збільшується добування срібла та залізо. Серебром, срібними виробами відкуповувалися від завойовників, а залізо йшло на виробництво зброї.

Внаслідок розвитку товарно-грошових відносин зросла потреба в гроші, але недостатня видобуток міді перешкоджала випуску в потрібній кількості мідної монети. Збільшення видобування заліза дозволило розширити випуск залізних грошей. Наприкінці X в. зявилися паперові гроші.

Розвиток промислів збільшило кількість казенних майстерень.Історики відзначають, що в металургійних плавильних працювало до 100 чоловік, з вироблення тканин майстерень - по 60 - 70 чоловік. Число робочих в кораблебудівних майстерень сягала 600 - 700.

На підприємствах по виробництву зброї, карбування монети залізниці практикувалося використання найманої робочої сили. Заробітна плата була частково натуральної, що частково - грошової. Деякими це оцінюється істориками як елементів зародження капіталізму, інших схильні бачити в цьому лише розширення традиційного цехового ремісничого виробництва.

Значні успіхи в цей час відзначаються в сільському господарстві. Написана двома фахівцями Чень Ху і Ван Дженом «Книга про землеробство» відобразила сучасні їм досягнення в цій галузі. Наприклад, стали вирощуватися бавовна і розвиватися бавовноткацтва. Були виведено врожайні сорти зерна.

Досягнення в аграрному секторі, як і інші досягнення культури цього періоду (винахід пороху, компаса, друкарства), відбувались одночасно з наростанням кризи (знижувалося число селян-землевласників і збільшувалося число безземельних орендарів), що призводило до селянських повстань, а в поєднанні з невдачами у зовнішній політиці ставив імперію на грань чергової кризи. Конфуціанська чиновницька еліта, вважаючи себе відповідальною за ситуацію, висуває ряд заходів з її подолання.

З 1068 ці реформи здійснює канцлер Ань-ші. Метою його реформ було вирішення трьох головних завдань: зміцнення централізованої влада, зростання доходів скарбниці, обмеження власності приватної. Поліпшується іригаційна мережа, впорядковується оподаткування. Спеціальне управління відає централізованими закупівлями зерна для того, щоб викидати його на ринок коли виростуть ціни. Це був серйозний удар по спекулянтам.

Ці заходи хоча й створили велику опозицію, але сприяли подоланню кризової ситуації у країні. Завдяки цим реформам Сунськая династія проіснувала ще два століття.