Головна Історія економіки Новітній час Промисловий розвиток Росії в 1909-1915 рр

Промисловий розвиток Росії в 1909-1915 рр

Фактори нового промислового піднесення

У 1909 р. почався новий промисловий підйом, що тривав аж до Першої світової війни. За цей період промислове виробництво збільшилося майже в 1,5 раза. Підйом 1909 - 1813 рр.. став найважливішим етапом в економічному розвитку царської Росії. Економічний підйом був характерний для всіх галузей виробництва.

Прискоренню нового промислового підйому сприяли наступні фактори: підвищення купівельної спроможності населення (в ході революції 1905-1907 рр.. Робітники добилися підвищення заробітної плати на 15%, яка в середньому склала 238 руб., Селяни - скасування викупних платежів, які сягали 80 млн. крб. на рік); розвиток внутрішнього ринку (торговельний оборот за цей період збільшився в 1,5 рази і склав 2,3 млрд. руб.); Столипінська аграрна реформа, високі врожаї в сільському господарстві в 1909-1913 рр.. (винятком був лише 1911 р.); збільшення товарності сільськогосподарської продукції, що дозволило Росії різко підвищити вивіз зерна на зовнішній ринок, де зросли ціни на хліб на 35%; зростання міського населення, що склала 23,3 млн. чол., на 8,6 млн. (з 1900 по 1914 р..). Загальне зростання населення, в зокрема міського, сприяв розвитку галузей промисловості, які повинні були задовольнити потреби в металі та будівельному матеріалі, міського транспорту і благоустрою міст.

Динаміка піднесення

Темпи зростання в низці галузей були помітно вище, ніж у роки піднесення 90-х рр.. Вже в 1909 р. загальний приріст промислової продукції становив 2,9%, в а наступного року - 17,6%. Швидше долали кризу підприємства, оснащені сучасною технікою. Це були заводи Півдня Росії, нового промислового центру. Енергоозброєність підприємств тут була вище середнього в 3,3 раза. Найбільш високі темпи розвитку були характерні для галузей з високим рівнем монополізації (машинобудування, металургія, паливна промисловість). Приріст промислової продукції в 1900-1913 рр.. в галузях, що виробляють засоби виробництва був значно вище, чим у галузях, що виробляють предмети споживання: відповідно 85,6 і 40,8%.

Особливо швидко росли військова промисловість, будівництво військових кораблів. Державні замовлення прискорювали розвиток заводів, повязаних з виробництвом озброєння і боєприпасів. Значні успіхи були в металообробної промисловості. Вартість продукції металообробки в 1913 р. склала 861 млн. руб.

Щодо розвитку металургії свідчать дані: виплавка чавуну зросла до 283 млн. пудів у 1913 р. (в 1908 р. 171 млн. пудів), виробництво заліза і сталі - до 247 млн. пудів (у 1908 р. - 148 млн. пудів) . Недостатньо високими, які банки розвитку камяновугільної промисловості - за роки підйому видобуток збільшилася всього на 38% і склала в 1913 р. 2214 млн. пудів.

У легкій промисловості провідне становище займала текстильна та харчова промисловість. Вартість продукції харчової промисловості в 1913 р. визначалася 1861 млн. руб., Текстильної а - 1855 млн. руб. Досить високі темпи розвитку одержала гумова і шкіряно-взуттєва промисловість, продукція яких зросла на 160%.

У регіональному розміщенні продуктивних сил великих змін не відбулося, зберігалася нерівномірність у розвитку промисловості. Як і раніше була велика промисловість зосереджена у шести районах: Центрально-Промисловому, Северо-Західному, Прибалтійському, Южному, Польському і Уральському, де вироблялося 75% валової продукції і було зосереджено 79% усіх фабрично-заводських робітників. Металургійна промисловість Уралу відставала в своєму розвитку від металургії Півдня, заводи якого виплавляли чавуну і сталі у три рази більше, ніж на Уралі. Провідне становище Донбасу зміцнювалося не тільки в металургії, але і в камяновугільної промисловості.

Інші ж регіонах Росії - Сибір, Далекий Схід, Середня Азія - в промисловому відношенні було розвинуто слабко або майже не порушені промисловим розвитком.

Поряд з великими капіталістичними підприємствами (29,4 тис. фабрично в-заводської промисловості та гірничої) діяло до 150 тис. дрібних підприємств з кількістю робітників від 2 до 15 чол., В яких було зайнято близько 800 тис. робітників, що випускають продукцію на 700 млн. крб. Так, серед північно-західних губерній (Псковської, Новгородської та ін)-фабрично заводська промисловість переважала тільки в Петербурзької губернії.

Зросли протяжність залізних доріг та їх вантажообіг. У 1911-1913 рр.. було побудовано близько 3,5 тис. верст доріг. Зростання залізничного будівництва здійснювалося за рахунок державного і приватного капіталу. Казенне залізничне будівництво в передвоєнні роки скоротилося і склало 25% всього будівництва. Побудована залізниця Оренбург - Ташкент забезпечила вихід середньоазіатського бавовни до бавовняних підприємствам, активізувала торгівлю Центральної Росії з Казахстаном і Середньою Азією. У 1915 р. завершилося будівництво Амурської залізниці, що зєднала Сибірську магістраль з Владивостока. Із загальної протяжності мережі залізниць 43,7 тис. верст припадало на частку казни, а частка приватних залізниць становила 21,6 тис. верст.

Велику роль продовжував грати річковий транспорт, що налічував близько 31 тис. суден, у тому числі 5556 парових. На Коломенському заводі в 1907 р. був побудований перший у світі річковий теплохід. Напередодні війни з 80 теплоходів у світі 70 були побудовані в Росії. Великий обсяг вантажів припадав на гужовий транспорт, однак в Росії шосейних доріг було дуже мало.

Незважаючи на великі успіхи в промисловому розвитку, не подолала Росія відсталість від передових індустріальних країн. За обсягом промислового виробництва вона зайняла четверте місце в Європі і пяте місце у світі. У 1913 р. в Росії було вироблено промислової продукції в 14,5 рази менше, ніж у США, в 5,9 рази менше, ніж у Німеччині, в 4,5 рази менше, ніж в Англії. Особливо відставала Росія з виробництва промислової продукції на душу населення: в 13 разів менше Німеччини, в 14 разів менше Англії, в 21,4 рази менше США.

Зростання монополістичних обєднань

Соціально-економічна відсталість не перешкодила Росії вступити до стадію імперіалізму, утвердження панування монополістичного капіталу одночасно із розвиненими країнами світу. Російський імперіалізм визначався загальними для всіх імперіалістичних країн рисами, закономірностями, суперечностями, але мав свої специфічні особливості.

Важливою рисою монополістичного капіталізму була концентрація виробництва, яка особливо посилилася в металургійній, машинобудівній, бавовняної промисловості. Якщо великі підприємства з кількістю робітників понад 500 чол. в 1900 р. становили 3,6% загальної кількості, то в 1903 р. - 4,1%. На цих підприємствах було зосереджено 48,7% робочих промисловості. Висока концентрація була характерна для нових промислових районів. Так, якщо в вуглевидобувної галузі Донбасу в 1890 р. з числом робітників понад 500 було 8 шахт з видобутком 9,6 млн. пудів вугілля, то в 1903 р. великих шахт налічувалося вже 44, а видобуток склав більше 13 млн. пудів.

Високої концентрації промислового виробництва в Росії сприяли великі державні замовлення на військову продукцію у машинобудуванні та металургії, а також те, що підприємства, що виникли на рубежі XIX - XX ст., Будувалися як великі капіталістичні підприємства. За рівнем концентрації виробництва на початку XX в. Росія стояла на одному з перших місць на світі. На підприємствах з числом робітників понад 500 чол. було зайнято 54% загальної кількості робітників, у США - лише 33%.

У 1910 р. девять найбільших металургійних заводів давали більше половини всього виробництва чавуну в країні, а через шість найбільших підприємств в нафтовій промисловості добували 65% всього обсягу нафти.

Процес монополізації, що охопила найважливіші галузі господарства, посилився в роки кризи і депресії. Монополізація капіталізму, концентрація виробництва були вирішальною передумовою переростання промислового капіталізму в імперіалізм. Монополії в Росії почали виникати в 80-х роках і насамперед у нових галузях промисловості. Першими монополіями були «Союз рейкових фабрикантів», Конвенція підприємців з виробництва цвяхів, дроту, картель цукрозаводчиків, синдикат бакинських гасо-заводчиків. Ці обєднання були тимчасовими, на закінчення строку договору вони розпадалися.

У період кризи 1900-1903 рр.. почався процес масового оформлення стійких монополій, які ставали основою економічного життя країни. Переважною формою монополістичних союзів стали синдикати - об `єднання, що здійснювали розподіл замовлень, закупівлю сировини та продаж готової продукції через єдиний орган по збуту.У чорній металургії провідне становище зайняв синдикат «Продамет» (Товариство для продажу виробів металургійних заводів чорної металургії), який випускав 80% всієї продукції даної галузі. Однак це не означало відсутності протиріч всередині монополістичного обєднання та конкурентної боротьби з іншими монополістичними обєднаннями та підприємствами.

Підприємства трубопрокатного виробництва в 1902 р. обєдналися в синдикат «Трубопродажа». Дротові та гвоздильні підприємства сформували синдикат «Цвях". У кольоровій металургії найбільшою монополістичної організацією було акціонерне товариство «Мідь», завоювало монопольне право на продаж і купівлю продукції меднопрокатних заводів. Високий рівень монополізації був у машинобудуванні, де діяли обєднання «Продпаровоз", «Продвагон" (контролював близько 100% виробництва вагонів). У нафтовій промисловості 80% загальноросійської продажу гасу контролював картель «Нобельмазут». «Суспільство для торгівлі мінеральним паливом Донецького басейну» ( «Продвугілля», що виникло в 1904 р.) обєднало 75% видобутку вугілля Донбасу, а потім встановив контроль над обєднаннями, що реалізовують камяне вугілля в Сибіру, Польщі, на Уралі.

В військовій сфері діяла група монополістичних обєднань, зайнятих виробництвом артилерійських снарядів, баштових установок для військових кораблів. Створювалися монополістичні спілки і в легкій промисловості, які обєднали петербурзькі і лодзинських бавовняні, полотняні, джутові та інші підприємства.

У перші десятиліття XX ст. процес монополізації торкнулася фактично всі галузі промисловості, синдикати панували на внутрішньому ринку і шукали шляхи виходу на зовнішній ринок. На 1 січня 1909 р. в 45 галузях промисловості налічувалося 140 монополістичних союзів.

У роки економічного піднесення 1909-1913 рр.. відбуваються утворення нових синдикатів і картелів, а також виникнення монополістичних обєднань вищого типу - трестів і концернів на основі злиття окремих підприємств в одне або загального фінансового керівництва. Для монополістичних обєднань вищого типу були характерні:

1) керівна роль банка;

2) участь підприємств у вирішенні питань про розподіл пакетів акцій;

3) установа дочірніх підприємств;

4) збереження формальної самостійності що входили в обєднання підприємств.

Процес утворення трестів був найбільш активним у важкій промисловості. При організації монополістичних обєднань у цій галузі брали участь урядові кола.

Посилення ролі банків

Процес утворення монополістичних спілок протікав у гострій конкурентній боротьбі за контроль над трестами як між іноземним та російським фінансовим капіталом, так і між російськими банками. Боротьба завершувалася виникненням фінансово-промислових груп, серед які величезним впливом користувалися Російсько-Азійський і Петербурзький міжнародний комерційні банки.

До складу Російсько-Азіатського банку входило військово-промисловий концерн на чолі з обєднанням «Суспільство Путілов-ських заводів», «Товариство Невського суднобудівного і механічного заводу», «Суспільство тульських чавуноплавильного заводів», нафтові трести А.І. Манташева, С.Г. Ліонозова і товариство «Нафта». Крім цього контролем під Російсько-Азіатського банку знаходилися великі транспортні, машинобудівні, гірничо-рудні і камяновугільні підприємства. Основні капітали цих товариств становили 85 млн. крб.

Встановивши контроль над низкою промислових підприємств, Петербурзький міжнародний комерційний банк створив монополістичні дві групи - «Наваль-Руссуд" і "Коломна-Сормово". «Наваль-Руссуд обєднала суднобудівні заводи:« Русское суднобудівне суспільство »і« Суспільство миколаївських суднобудівних заводів », які здійснювали військове суднобудування для Чорноморського флоту,« Коломна-Сормово »зосередила монополії з суднобудування в басейні Волги.

Зрощування промисловості та банків і розвиток вищих типів монополістичних обєднань були характерні і для інших галузей промисловості.

Фінансова олігархія

Передвоєнний промисловий підйом став важливим етапом складання фінансового капіталу в країні. Відбуваються зміни в системі фінансування промисловості. Держава заохочує кредитування промисловості російськими банками. Сума внесків в кредитній системі склала до 1913 р. 4,7 млрд. руб., Що давало змогу задовольнити потреби в кредиті за рахунок внутрішнього ринку. У той же час в країні набирають чинності фінансові угруповання, які прагнуть вийти з-під контролю держави, більш того, використовувати його в своїх інтересах.

З 1908 по 1913 рр.. число банків в Росії зросла удвічі і склала 2393, а їхні ресурси - 7 млрд. руб. Найбільшими установами кредитної системи були Державний банк і акціонерні комерційні банки, які до 1914 зосередили 70% всіх вкладів та поточних рахунків. Інвестування Державним банком промислових підприємств не завжди було комерційною операцією, що приносить прибуток. Часто він виділяв позики підприємствам та акціонерним комерційним банкам, що зазнають труднощі. У роки промислового піднесення 1909-1913 рр.. Державний банк розширив кредитування товарообігу, хлібної торгівлі. Підпорядковується Міністерству фінансів Державний банк був знаряддям політики держави і сприяв складанню тенденцій державно-монополістичного капіталізму.

В пяти найбільших петербурзьких банках була зосереджена майже половина ресурсів і активних операцій всіх акціонерних банків. До 1914 р. питома вага 12 найбільших банків у вільному балансі акціонерних банків досяг 80%. З посередників акціонерні банки перетворювалися в грошового монополістів ринку. Найбільш великими монополістичними банківськими груп були Русско-Азіатський банк, Міжнародний банк, Азовсько-Донський банк.

В умовах економічної кризи початку XX в. посилився процес зрощення банківського капіталу з промисловим.До складу правлінь промислових підприємств стали входитимуть представники банків, які підкоряли собі не тільки окремі підприємства, а й цілі галузі. Під впливом банків опинилися металообробна, нафтова, цементна та інші галузі промисловості. Цей вплив закріплювалося особистою унією. Так, директори та члени правлінь восьмої петербурзьких банків входили до правління більш ніж 200 промислових підприємств, а великі промисловці обиралися правління в банків. Керівники найбільших банків А.І. Путилов, А.И. Вишнеградський, В.А. Камянка і інші входили до багатьох правління промислових підприємств. Результатом зрощування фінансового та промислового капіталів було освіта фінансової олігархії.

Іноземний капітал в Росії

Зростання ролі банків у господарській капітал в Росії життя викликало широкий наступ іноземного капіталу європейських країн на фінансову систему Росії. До 1914 р. +45% акціонерного капіталу десяти найбільших комерційних банків країни становив іноземний капітал. Це дозволяло іноземним інвесторам розширювати сферу свого впливу у економіці Росії, проникати в багато галузей промисловості, у тому числі і до військової. Відбувалося переплетення інтересів російського й іноземного капіталу, що призвело до створення ряду міжнародних монополістичних обєднань ( «Російська генеральна нафтова корпорація» та ін.) Хоча приплив іноземного капіталу в російські банки і промисловість посилився, але його питома вага в загальній сумі основного капіталу в країні зменшився.

Основним напрямком іноземних капіталовкладень була тяжка промисловість. Французькі і бельгійські капітали проникали в металургійну і вугільну промисловість Півдня. У нафтовій промисловості чільне місце займали англійська трест «Ойл» і англо-голландська трест «Ройял дачт шелл». Німецькі капітали направлялися у важку промисловість Польщі та Прибалтики і в виникли в Росії дочірні підприємства хімічної та електротехнічної промисловості. Засновані за участю іноземного капіталу підприємства ставали частиною російській економіки.