Головна Історія економіки Новітній час Революційні перетворення

Революційні перетворення

Жовтнева революція

Восени 1917 р. у країні назріло общенаціо - ний криза. 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. в Петрограді відбулося збройне повстання і до влади прийшла одна з радикальних партій - РСДРП (б) зі своєю програмою виведення країни з глибокої кризи. Економічні завдання були визначені на VI зїзді РСДРП (б) і мали характер не соціалістичного будівництва, а суспільно-державного втручання у сферу виробництва, розподілу, фінансів та регулювання робочої сили на основі введення загальної трудової повинності. У Квітневі тези В. І. Ленін зазначав: «Не« введення »соціалізму, як наша безпосередня мета, а перехід зараз лише до контролю з боку С. Р. Д. за суспільним виробництвом і розподілом продуктів *.

Для практичного здійснення державного контролю було висунуто завдання націоналізації.Але у розумінні В. І. Леншш-націоналізація не повинна була зводитися до конфіскації, до зміни форм власності. "Не в конфіскації майна капіталістів буде навіть« цвях »справи, а саме у всенародному, всеосяжну робітничий контроль над капіталістами та їх можливими прихильниками. Однієї конфіскацією нічого ти не вчиниш, бо в ній немає елементу організації, обліку, правильного розподілу »*.

Націоналізація повинна була не порушувати капіталістичні господарські звязки, а навпаки, обєднати їх в загальнонаціональному масштабі, стати форму функціонування капіталу під всеосяжним контролем трудящих (насамперед робітничого класу), що втягуються в державну діяльність. «Недостатньо« прибрати геть »капіталістів, треба (прибравши он негідних, безнадійних" сопротівленцев ») поставити їх на нову державну службу» *. В перехідний період, тривалість якого не визначалася, передбачалося збереження товарно-грошових відносин. Однак конкретні історичні умови 1917 - 1918 роках. в поєднанні з революційним нетерпінням мас робітників і опором буржуазії «підстьобнули» визрівання ідей про можливість негайного здійснення комуністичних принципів, створили ілюзію природного переходу до соціалізму і комунізму.

Заходи «червоногвардійської» атаки на капітал

Основним завданням перших місяців Радянської влади було зосередження ко - мандних висот в економіці в руках органів диктатури пролетаріату і одночасно - створення соціалістичних органів управління. Політику цього періоду В. І. Ленін називав «червоногвардійської» атакою на капітал, заснованої на примусі і насильстві. Саме примус і насильство визначили специфіку розглянутого періоду. Слід мати на увазі вимушений характер цієї лінії, спровокованою діяльністю буржуазії, яка втратила владу політичну.

До числа основних заходів даного періоду входили націоналізація банків, проведення в життя декрету про землю, націоналізація промисловості, введення монополії зовнішньої торгівлі (22 квітня 1918 р.), організація робочого контролю. Державний банк був зайнятий Червоною гвардією в перший же день Жовтневої революції відповідно до прийнятих напередодні жовтня програмним вимогам партії. Однак фактичне оволодіння банківською справою потребувало значних зусиль. Чиновниками Міністерства фінансів саботувалися рішення Радянської влади. Вони відмовлялися видавати гроші за ордерами, намагались довільно розпоряджатися ресурсами казначейства та банку, надавали грошові кошти контрреволюції. Тому новий апарат формувався в основному з дрібних службовців і залучаються кадрів з робочих, солдатів і матросів, не володіли досвідом ведення фінансових справ. Тим не менше, «оволодіння Державним банком створило більш сприятливі умови для проведення робочого контролю над фінансовою стороною діяльності підприємств» *.

Ще більш складною справою було оволодіння приватними банками. Фактична ліквідація справ приватних банків і злиття їх з Державним банком тривали до 1920 р.

Робочий контроль

Націоналізації банків, як і націоналізацію промислових підприємств, передувало встановлення робітничого контролю.Проведення контролю робочого по всій країні зустріла активний опір буржуазії. Окремі банки відмовлялися видавати кошти з поточних рахунків підприємствам, де був введений робітничий контроль, не виконували угод з Державним банком, заплутували рахунку, подавали свідомо неправдиві відомості про стан справ, фінансували контрреволюційні змови. Мабуть, саме саботаж з боку власників приватних банків значно прискорила їх націоналізацію. 27 грудня 1917 вийшов декрет ВЦВК про націоналізацію банків.

Органи робочий контролю виникли ще під час Лютневої революції формі в фабрично-заводських комітетів.Нове керівництво країни розглядав їх як один з перехідних кроків до соціалізму, бачило в практичному контролі і обліку не тільки контроль і облік результатів виробництва, а й форму організації, налагодження виробництва масами трудящих, оскільки перед всенародним контролем ставилося завдання «правильно розподілити працю». Робочий контроль передбачалося здійснювати протягом тривалого періоду.

Однак на практиці сфера дії робітничого контролю ще в перші роки Радянської влади форсовано звужувалася в умовах розпочатої націоналізації. 14 (27) листопада 1917 р. береться "Положення про робітничий контроль». Його виборчі органи намічалося створювати на всіх підприємствах, де використовувалася наймана праця: в промисловості, на транспорті, у банках, торгівлі, сільському господарстві. Контролю виробництво підлягали, постачання сировиною, продаж і зберігання товарів, фінансові операції. Встановлювалася судова відповідальність власників підприємств за невиконання розпоряджень робітників контролерів. У листопаді - грудні 1917 р. робітничий контроль був встановлений на більшості великих і середніх підприємств в найголовніших промислових центрах.

Робочий контроль стала школою підготовки кадрів радянського апарату господарського і важливим засобом налагодження державного обліку ресурсів і потреб. Однак поза сумнівом й те, що робітничий контроль в значній мірі прискорив проведення націоналізації. Майбутні господарники з перших кроків діяльності засвоювали командні, примусові методи роботи, засновані не на знанні економіки, а на гаслах моменту.

Націоналізація та її етапи

Більшовики усвідомлювали необхідність поступового проведення націоналізації. Тому в першому місяці після Жовтневої революції в розпорядження Радянської влади переходили окремі підприємства, що мають велике значення для держави, яка а також підприємства, власники яких не підкорялися рішенням державних органів. Перш за все були націоналізовані великі заводи військового призначення: Обухівський, Балтійський. Проте вже в цей час за ініціативою трудящих оголошувалися націоналізованими підприємства місцевого значення. Прикладом є Лікінський мануфактура (близько Горіхово-Зуєва) - перше приватне підприємство, яке перейшло в руки держави.

Поняття націоналізації поступово зводилося до конфіскацію.А це негативно позначалося на роботі промисловості, оскільки порушувалися господарські звязки, утруднялося налагодження контролю в масштабі країни.

З початку 1918 р. робітничий контроль і місцеві органи влади стали діяти рішучіше. Націоналізація промисловості на місцях приймала характер масового і наростаючого руху стихійно. Недосвідченість призводила до того, що іноді усуспільнювати підприємства, до керування якими робочі фактично не були готові, а також малопотужні підприємства. На цьому тлі відбувалося погіршення економічного стану в країні. Видобуток вугілля в Донбасі в грудні 1917 р. (67 млн. пудів) була вдвічі нижче, ніж на початку року. У січні 1918 р. видобуто 81 млн. пудів, але у звязку з військовими діями на півдні різко впав вивезення вугілля (31 млн. пудів проти 75 млн. пудів у грудні 1917 р.). Виробництво чавуну і сталі за 1917 р. скоротилося на 24%. Ускладнилося становище з хлібом.

Наростання цієї неконтрольованої хвилі змусило Рада Народних Комісарів (РНК) піти на централізацію «господарського життя в загальнонаціональному масштабі». Це наклало відбиток на характер націоналізації другого етапу (весна 1918 - 28 червня 1918 р.): у відання держави переходили вже цілі галузі, виробництва, в першу чергу ті, де позиції великого фінансового капіталу були найбільш сильні. 13 початок травня була націоналізована цукровий промисловість, а червні - нафтова; завершувалася націоналізація металургії та машинобудування.

До 1 липня у власність держави перейшло 513 великих промислових підприємств. 28 червня

1918 РНК «в цілях рішучої боротьби з господарської і виробничої розрухою і для зміцнення диктатури робітничого класу і сільської бідноти» прийнятий Декрет про загальну націоналізації великої промисловості країни. I Всеросійський зїзд Рад народного господарства (грудень 1918 р.) констатував, що «націоналізація промисловості є в основному завершеною».

У 1918 р. V зїзд Рад прийняв першу радянську конституцію. У конституції вказувалося, що "Российская Радянська Республіка засновується на підставі вільного союзу вільних націй, що федерація радянських національних республік». Конституція РРФСР 1918 проголошувала і закріплювала права трудящих, права переважної більшості населення.

Декрет про землю

У сфері аграрних відносин більшовики дотримувалися ідеї конфіскації поміщицьких земель і їх націоналізації. В Декреті про землю, прийнятому на II зїзді Рад на наступний день після перемоги революції, поєднувалися радикальні заходи скасування приватної власності на землю і передачі поміщицьких маєтків, «так само як всіх земель удільних, монастирських, церковних, з усім живим і мертвим інвентарем» в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів із визнанням рівноправності всіх форм землекористування (подвірної, хутірська, общинної, артільної) і правом розділу конфіскованої землі за трудовою або споживчої нормі з періодичними переділами.

Закон про соціалізацію

Націоналізація і розподіл землі проводились на основі закону про соціалізацію землі (прийнятий ВЦВК 27 січня (9 лютого) 1918 р.), що визначав порядок розподілу і споживацько-трудову норму наділу. У 1917-1919 рр.. розділ був проведений в 22 губерніях. Землю отримали близько 3 млн. селян. Одночасно з цим було вжито заходів військового характеру: встановлена державна монополія на хліб; 27 травня 1918 продовольчі органи отримали надзвичайні повноваження із закупівлі хліба; створені продзагони, завданням яких було вилучення надлишків хліба за твердими цінами (навесні 1918 р. грошей вже мало що значили, і хліб вилучався фактично безкоштовно, в кращому випадку шляхом обміну на промислові товари). Та й товарів ставало все менше. Восени 1918 р. промисловість була майже паралізована. Але і в цих умовах В. І. Ленін не ставить питання про експропріацію кулака, а лише про придушення його контрреволюційних намірів.