Головна Історія економіки Новітній час Відновлення господарства, перехід до НЕПу

Відновлення господарства, перехід до НЕПу

Заходи нової економічної політики

У березні 1921 р. X зїзд РКП (б) розглянув і схвалив основні заходи, які склали основу політики, що отримала пізніше (травень 1921 р.) назва нової економічної політики (НЕП).

Фундаментальним заходом НЕПу стала податкова реформа в сільському господарстві. Вона полягала в заміні продрозверстки натуральним продовольчим податком (продподатком) у вигляді процентного або пайової відрахування продуктів з урахуванням числа їдців, наявності худоби та кількості отриманого врожаю. Розмір продподатку встановлювався до сівби і носив строго диференційований характер: для незаможних селян він занижувався, а в особливих випадках скасовувався взагалі. Надлишки продукції могли бути реалізовані в рамках товарообміну, що означало фактичне визнання товарно-грошових відносин та торгівлі як форми їх реалізації. Система продподатку забезпечувала можливість накопичення надлишків сільськогосподарської продукції і сировини в селянства, що створювало стимул (попит) для промислового виробництва.

Для здійснення подібного проекту були потрібні товарні запаси, що їх не могло бути в розореної країні. Тому стало ясно, що для забезпечення зростаючого попиту необхідно залучення приватного капіталу в виробництвах предметів споживання, а для цього необхідна денаціоналізація частини підприємств.

Оскільки державна торгівля не могла забезпечити зростання товарообігу, приватний капітал також був допущений до сфери торговельного та грошового обігу. У той же час командні висоти і вирішальні галузі господарства (велика промисловість, земля, банки, що транспорт, зовнішня торгівля) залишались у руках держави. Це дозволяло державі контролювати ріст капіталістичних елементів й впливати на них. Однією з нових форм господарських відносин стала оренда.В оренду здавалися дрібні і середні підприємства, що виробляють здебільшого споживчі товари. Орендодавцями виступали ВРНГ і його місцеві органи (районні та губернські). Всього в оренду була здана 4860 підприємств. На них проводилося 3% валової продукції промисловості. Однак з 1924-1925 рр.. здача державних підприємств в оренду почала скорочуватися і була припинена в 1928 р.

Аренда промисловості загалом дала позитивні результати: було відновлено кілька тисяч дрібних підприємств, що сприяло розвитку ринку товарів і зміцненню економічних звязків між містом і селом; були створені додаткові робочі місця; орендна плата збільшила матеріально-фінансові ресурси держави.

Іншою значною капіталістичної формою на першій половині 20-х років були концесії.Вони займали велике місце у відносинах держави з іноземним капіталом. Держава являло підприємства або територію для розробки її природних ресурсів і здійснювала контроль за їх використанням, не втручаючись в господарські та адміністративні справи. Концесії обкладалися тими самими податками, що й державні підприємства. Частина отриманого прибутку (у вигляді продукції) віддавалася як плата державі, а інша її частина могла бути реалізована за кордоном.

Стабілізація грошової системи сприятливо вплинула на нормалізацію ринкових відносин у країні. У 1924 р. було створено Наркомат внутрішньої торгівлі СРСР. Почали працювати ярмарку (в 1922 -1923 рр.. Їх було понад 600). Найбільш великі - Нижегородська, Київська, Бакинська, Ірбітський), торгові виставки та біржі (у 1924 р. їх діяло близько ста). Формувалася мережа госторгов (ГУМ, Мосторг тощо), державних та змішаних торгових товариств ( "Хлібопродукт», «Шкірсировина» і т. д.).

Велику роль на ринку грала споживча кооперація.Вона була відокремлена від системи Наркомату продовольства і перетворилася на широко розгалужену систему, що охопила всю країну. Таким чином, у внутрішній торгівлі брали участь і державні, і кооперативні, і приватні підприємства. Вони доповнювали один одного, а конкуренція, виникала між ними, ще більше стимулювала зростання товарообороту. До 1924 р. вона вже досить добре обслуговувала господарські звязку в економіці.

Відновлення промисловості та реформування управління

Відновлення промисловості почалося з перебудови організаційних форм і методів управління. Декретами ВЦВК і СНК (травень - серпень 1921 р.) припинялася націоналізація дрібної та середньої промисловості, допускалося приватне підприємництво (в приватні руки могли передаватися підприємства з чисельністю до 20 осіб) з використанням оренди та концесій, а також передбачалася реорганізація державного сектора на основі впровадження відносин господарського розрахунку.

Певну роль у швидкому відновленні промисловості зіграв переведення підприємств на госпрозрахунок, основними принципами якої проголошувалися оперативна самостійність та самофінансування.

Перебудова управління промисловістю в роки непу в цілому звелася до її централізації. А це, у свою чергу, призвело до необхідності посилення планового регулюючого початку. З цією метою на початку відновного періоду було створено Державний плановий комітет (Держплан).При губернських та обласних виконкомах створювались комісії планові, а в господарських наркоматах і відомствах - спеціальні планові органи.

До 1925 р. промисловість дала 75,5% довоєнної продукції. Це був великий успіх. Величезну роль у ньому відіграло енергетичне будівництво на основі плану ГОЕЛРО: відновлені старі електростанції та споруджені нові - Каширская, Шатурськом, Кізеловская, Нижегородська та ін Вироблення електроенергії збільшилося в шість разів.

Основні напрямки економічного і соціального розвитку села

Незважаючи на заходи по налагодженню продуманість прямого товарообміну між містом і селом потерпіли повну невдачу. Влітку 1921р. замість запланованих 160 млн. пудів хліба вимені було 3,4 млн. пудів, оскільки селяни віддавали перевагу обміну за встановленим державою еквівалентів обмін на гроші. Життя показало, що головним фактором пожвавлення економіки країни може лише грошовий обіг. Тому спочатку в 1923 р. був введений єдиний сільськогосподарський податок, що стягується в змішаній формі - грошима і натурою з вибору селянина, а пізніше в 1924 р. почала домінувати його грошова форма. Причому бідняки відраховували 1,2% своїх доходів, середняки - 3,5%, кулаки а - 5,6%.

Змінювалася і система землекористування. Постанова ВЦВК від 21 березня 1921 р. і Земельний кодекс 1922 забороняли земельні переділи менш ніж у девятирічний термін. Допускалися також оренда землі й застосування найманої праці. Допомога сільському господарству з боку держави також передбачало його кредитування. Більша частина коштів спрямовувалася в порядку допомоги бідноти і середнього селянства. Для ліквідації голоду і його наслідків було введено загальногромадянський податок на користь жителів районів, охоплених лихом, організовувалися громадське харчування і закупівля хліба за кордоном. Особлива роль відводилася технічної та наукової допомоги. З цією метою в 1925 р. був відкрито Всесоюзний інститут прикладної ботаніки та нових культур (Академія сільськогосподарських наук їм. В. І. Леніна). Для пропаганди передових методів (агрономічних, тваринницьких) до Москві з 1923 р. проходили сільськогосподарські виставки.

У результаті змінюється соціальна структура села. Скорочується питома вага бесполевих і малополевих, а також безкорівних безкінних і господарств. За рахунок цього зростає питома вага середніх верств.Центральною фігурою в селі стає середняк.Масова пролетаризація змінилася нівелювання крайніх полюсів, піднесенням незаможних верств, які поповнюють середняцьке ядро. Але це вирівнювання йшло по нижнього рівня забезпеченості коштами виробництва і прожиткового мінімуму. В цей же час збільшувалося число многопосевних і багатокінних господарств. Саме з цього шару виростало куркульство з його господарством товарним. Куркульська група володіла 16% всіх виробництва засобів, 22% сільськогосподарських машин і знарядь. На її частку припадало 11% доходу села.

Крім середняцьких, заможних і куркульських верств в селі початку 20-х років були пролетарські і напівпролетарські групи без посіву і з посівом 1 десятини, без робочої худоби або не більше однієї голови. Ці шари цілком залежали від влади, чекали від неї пільг і благ: від 25 до 35% самих незаможних господарств (2-4 десятини землі) були звільнені від податку, їм надавали допомогу в заготівлі насіння, придбання інвентарю.

Таким чином, соціально-економічне структура сільськогосподарського населення країни в 1925 р. виглядала наступним чином: наймитської-бідняцькі господарства становили приблизно 28%, середняцькі - 68%, куркульські - 5% *.

Колективні господарства

У 20-і роки виникають перший колгоспи (колективні господарства) - кооперативні господарства добровільно обєдналися для селян спільного ведення великого сільськогосподарського виробництва на основі суспільних засобів виробництва і колективної праці.

Колгоспи виділялися підвищеним забезпеченням сільськогосподарськими машинами і більш досконалими знаряддями праці (плуги, жниварки), в них знижувалися трудові витрати, збільшувалася товарність виробництва. На відміну від індивідуальних господарств вони легше переходили до прогресивних форм (наприклад, заміни трипілля на багатопільної сівозміну, до впровадження чистосортним посівів). У 1925 р. в країні вже налічувалося близько 22 тис. колгоспних господарств.

Продовжували діяти радгоспи (спільні господарювання) - великі державні підприємства, створені ще в 1918 р. на конфіскованої поміщицької землі державними підприємствами для поліпшення постачання продуктами харчування робітників і службовців. Однак у цей час їх питома вага був невеликий. До 1925 року існував тільки 3382 радгоспу.

До кінця 1925 р. спостерігався різкий стрибок у сільськогосподарському виробництві: перевершила довоєнний рівень врожайність зернових: 1913 р. - 7 ц / га, 1925 р. - 7,6 ц / га; збільшилися валові збори зерна: 1913 р. - 65 млн. т., 1926 р. - 77 млн. т.

Реформа фінансової системи

Для того що зміцнити загальний економічний стан країни, держава повинна була здійснити низку заходів для створення стійкої грошової системи і стабілізації карбованця. До них належали: формування радянської кредитної системи, ліквідація дефіциту державного бюджету, проведення реформи грошової. З цією метою розпорядженням уряду 16 листопад 1921 були відкриті Державний РРФСР банк і спеціалізовані банки.Банківське кредитування на цьому етапі стає не фінансуванням безоплатним, а суто комерційної угодою між банками і клієнтами, за порушення умов якої треба було відповідати за законом.

Жорсткою стає не тільки кредитна, а й податкова политика. Так, наприклад, 70% усього прибутків промислових підприємств відраховувати в скарбницю. Сільгоспподаток становив 5%, зменшуючись або збільшуючись в залежності від якості землі, кількості худоби і пр.

Прибутковий податок складався з основного і прогресивного. Основний сплачували всі громадяни, крім чорноробів, поденників, державних пенсіонерів, а також робітників і службовців з зарплатою менше 75 руб. на місяць. Прогресивний податок платив лише той, хто одержував додатковий прибуток (непмани, приватнопрактикуючі адвокати, лікарі і т. п.). До того ж існували ще й непрямі податки: на сіль, сірники та ін

Стабілізації національної валюти сприяли дві деномінації грошових знаків. Перша проводилася в 1922 р. Були випущені так звані "радзнаків.Один новий рубль дорівнював 10 тис. колишніх карбованців. Друга була проведена в 1923 р. Рубль цього зразка дорівнював 1 млн. колишніх рублів.

Проте загальний курс нових грошей постійно падав, оскільки історично єдиним еквівалентом вартості в країні, якому довіряло населення, виступало золото. Тому наприкінці 1922 Держбанк починає випуск нового грошового знака - радянського червінці, обмінюваного на золото і прирівняного до старої десятикарбованцеві золотий монет. Червінець забезпечувався Держбанком на 25% дорогоцінними металами і іноземною валютою і на 75% - векселями, дефіцитними товарами і т. п. Так, з кінця 1922 р. по березень 1924 р. в обігу одночасно знаходилися стійкий червонець і падаючий радзнаків. Причому один червонець дорівнював 60 тис. радзнаків, що негативно позначалося на господарському житті країни. Тому II зїзд Рад 2 лютого 1924 виніс постанову про завершення грошової реформи і випуску казначейських квитків номіналом 1, 3, 5 руб., А також мідної та срібною розмінної монети. Тепер один червонець дорівнював 10 руб. в казначейських білетах. Випуск грошей старого зразка був припинений, а що знаходилися в обігу знаки викуплені у населення Держбанком (за курсом 1 рубль золотом = 50 тис. руб. Зразка 1923 р.).

На основі твердої валюти стала можлива повна ліквідація дефіциту в бюджеті, який починає виконувати роль єдиного державного плану, а більшість статей витрат бюджету йде на відновлення і розвиток економіки.

Утворення СРСР

Успішне відновлення народного господарства значною мірою було зумовлено обєднанням самостійних радянських республік - РРФСР, Української РСР, Білоруської РСР і Закавказької РФСР в єдину державу - Союз Радянських Соціалістичних республік на основі добровільності при рівноправність кожної з них.

30 грудня 1922 відбувся в Москві I зїзд Рад СРСР, на якому були прийняті Декларація про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР, обраний верховний орган - Центральний виконавчий комітет. На другій сесії ЦВК СРСР був створений Раднарком.

Початковий етап індустріалізації

1925-й рік стала переломним в історії нашої країни. Одночасно з подальшим розгортанням товарно-грошових відносин почали наростати доцентрові тенденції, тобто посилення ролі державного апарату. Це перш за все повязане з рішенням XIV зїзду ВКП (б) щодо курсу на індустріалізацію, основне завдання якої полягала у перетворенні країни, які ввозять машини та устаткування в країну, яка виробляє їх. В якості основних джерел індустріалізації передбачалися: доходи від націоналізовані промисловості, транспорту, торгівлі; податкова система; внутрішні позики, доходи від експорту сільськогосподарської продукції; внутрішньо-промислове перерозподіл коштів на користь галузей групи «А».

У цей час відбувається перегляд поглядів на саме істота НЕПу. Ленінська трактування НЕПу як способу будівництва соціалізму поступалася установці на той, що НЕП - відступ тимчасове, а успіхи відновного періоду здавалися переконливим тому підтвердженням. Тому реалізація курсу індустріалізації була повязана зі згортанням ринкових принципів і наступом на приватний капітал, що а також з посиленням адміністративних тенденцій в управлінні.

У 1926 р. виявилася нестача металу, а потім і інших матеріалів і сировини. Причиною стали розгортання нового будівництва, напружені плани випуску продукції на діючих підприємствах. Для регулювання постачання був створений Комітет державних замовлень.Одночасно почав назрівати товарний на споживчому ринку голод. Серед причин такого стану можна виділити наступні:

1) селянство не могли задовольнити державні заготівельні ціни і воно воліло реалізувати продукцію приватним заготівельникам чи вичікувати більш вигідною конюнктури. Наслідком цього став зрив хлібозаготівель і невиконання експортних зобовязань. Недолік доходів від експорту примусив скоротити плани промислового виробництва і капітального будівництва;

2) залучення на будівництво великого кількості робітників (переважно з села) збільшило платоспроможний попит, що не покривається товарною масою; крім того, у 1927 р. було проведено зниження цін на 10%, одночасно зросла номінальна заробітна плата робітників;

3) з 1926 р. початку проводиться активна політика витіснення приватного капіталу: підвищені тарифи на перевезення приватних вантажів; припинено державне кредитування приватних підприємств; почалася ліквідація товариств взаємного кредиту; крім промислового і прогресивного прибуткового податку був введений (1927) податок на надприбуток; заборонялася здача в оренду окремих особам держпідприємств і переривалися укладені договори, скорочувалася кількість іноземних концесій. Це призвело до швидкого скорочення приватного сектора насамперед у торгiвлi, а підтримати нормальний товарообіг державна торгівля не змогла через нерозвиненість своєї мережі. Те ж саме слід сказати і про державні заготівельних органах.

Програма XV зїзду з перетворення сільського господарства

У цих умовах має намір XV зїзд ВКП (б) (грудень 1927 р.). На нього партійне керівництво вийшло з програмою дальшого соціалістичного будівництва: розгортання кооперування за виробничим принципом і колективізації, розширення планових почав в економіці, активний наступ на капіталістичні елементи міста й села. І хоча зїзд застерігав від максимальної перекачування коштів зі сфери селянського господарства, тим не менше хлібозаготівельна криза 1927/28 господарського року призвів до неминучості застосування надзвичайних заходів, використання адміністративного і судового тиску на селянство для забезпечення міста хлібом, включаючи конфіскацію хлібних надлишків. На липневому (1928) Пленумі ЦК І.В. Сталін виступив з теорією "данини», тобто додаткового податку на селянство, сверхналога для підтримки високих темпів індустріалізації.

До 1930 р. було ліквідовано більшість концесій. До лютого 1930 р. було скасовано товарні біржі і ярмарки. Припинялася діяльність приватних й змішаних акціонерних товариств, товариств взаємного кредиту і т. д.

Перехід у 1929 р. на карткову систему постачання наніс останній удар по приватній торгівлі. До осені 1931 було ліквідовано і приватна промисловість.