Головна Історія економіки Новітній час Розвиток економіки СРСР у 50-80-і роки

Розвиток економіки СРСР у 50-80-і роки

Повоєнні роки в історії СРСР можна охарактеризувати як період небувалого злету, застою і кризи.

Початком цього піднесення можна вважати Великої Жовтневої соціалістичної революції, в результаті якої народи величезної країни, десятки мільйонів раніше безправних людей, отримавши особисту свободу, домігшись класової і національної рівності, натхненні ідеєю побудови нового суспільства, з ентузіазмом стали відновлювати після світової та громадянської воєн економіку країни , створили нову інтелігенцію, забезпечили індустріальну міць держави.

Революція, зруйнувавши класові, станові й національні обмеження, дала можливість розкритися талантам народів, що населяли країну. Прийняті державою заходи в галузі освіти за дозволили короткий термін підготувати фахівців для галузей народного господарства. Тисячі вчених, конструкторів, що десятки тисяч інженерів, агрономів, лікарів, педагогів вийшли з робочою, селянської та міщанської середовища, всіх народів і народностей багатонаціональної країни.

Незважаючи на труднощі відновлення народного господарства, на репресії 30-х років народи, СРСР створили за два десятиліття економічний та індустріальний потенціал країни, який дав можливість державі вистояти в смертельній сутичці з німецьким фашизмом. Спільна боротьба всіх республік СРСР в роки Великої Вітчизняної війни дала їм надію на поліпшення життя. Швидке відновлення народного господарства після війни в чималому ступені було обумовлено і психологічним підйомом перемогли народів, інтелектуальним та індустріальним потенціалом, створеним у довоєнні роки.

В історії СРСР і Росії повоєнні роки за характером соціально-економічного розвитку можна поділити на три періоди:

• зліт (1950-1970 рр.).

• застій (1971-1985 рр.).

• криза і зміна соціально-економічної системи (1985 - 1990-і рр..).

Розглянемо особливості економічного розвитку нашої країн з цих етапів.

50 - 60-і роки

У ці роки економіка країни динамічно розвивалася. За першими десять років середньорічні темпи зростання валової промислової продукції склали 11,7%, валової продукції сільського господарства - 5,0%, основних виробничих фондів - 9,9%, виробленого національного доходу - 10,2%, товарообігу - 11,4% .

Цьому сприяли оновлення і модернізація основних фондів в промисловості, зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, розширення виробництва товари народного споживання, освоєння цілинних земель, удосконалювання системи управління.

Чимале значення в досягнутих успіхах мало зміна внутрішньополітичної обстановки в країні. Смерть в 1953 р. І.В. Сталіна став початком кінця створеної ним тоталітарної системи і початком переходу до нового курсу у внутрішній політиці.

Вибраний на піст Першого секретаря ЦК КПРС Н.С. Хрущов став проводити курс, повязаний з соціальною орієнтацією економіки, збільшенням капітальних вкладень у галузі групи «Б» і сільське господарство, з наданням більших прав керівникам підприємств і колгоспів. Особлива увага приділялася розвитку сільського господарства. При цьому головний акцент робився на освоєння цілинних і перелогових земель.У Західному Сибіру і Казахстані були створені сотні нових радгоспів, машинно-тракторних станцій, прокладені дороги, збудовані селища. Природно, що це був екстенсивний шлях розвитку галузі. Але він дозволив домогтися за пять років приросту сільськогосподарської продукції на 34%, створити на Сході країни нові райони сільськогосподарського виробництва.

Велику роль у комплексний розвиток регіонів й регіональної економіки зіграв перехід у 1957 р. на територіальні принципи управління.Було скасовано переважна кількість союзних і республіканських міністерств, а підприємства передані у відання створених в республіках, краях і областях рад народного господарства (раднаргоспів), утворення яких було певним кроком у децентралізації управління народним господарством, у розширенні прав і матеріальних можливостей на місцях, у демократизації економіки. Разом з тим, це створило труднощі у проведенні єдиної загальнодержавної науково-технічної політики, розпорошувало ресурси, знижувало ефект від наявного раніше переваги від концентрації коштів.

У ці роки було зроблено суттєвий крок до підвищення рівня життя населення.Це знайшло вираження у Законі про пенсії, в зниженні податків, скасування плати за навчання в середньої школі і вузах, у введенні мінімальної гарантованої зарплати у сільськогосподарському виробництві, у підвищенні зарплати в інших галузях, скороченні тривалості робочого тижня та ін

Особливих успіхів вдалося досягти у вирішенні житлової проблеми. В 50-і роки стали надаватися пільгові кредити забудовникам індивідуальних будинків. Це поліпшило становище з житлом у малих і середніх містах та сільській місцевості. В 60-і роки, коли конструктори та архітектори забезпечили організацію типового житлового будівництва на індустріальній основі, у містах різко зросло житлове будівництво, що дозволило забезпечити до кінця 70-х років 80% сімей в містах окремими квартирами.

Підвищився рівень народної освіти. Створена мережа шкіл, технікумів, вузів дозволила сформувати хороший кадровий потенціал країни, що позитивно позначилося на розвитку науки, культури. Важливо відзначити, що в розвитку економіки Союзу РСР 1950-1970 рр.. істотну роль відігравали фактори інтенсивного зросту, коли приріст національного доходу і валового суспільного продукту забезпечувався головним чином збільшенням продуктивності праці та впровадженням досягнень науково-технічного прогресу. Промисловий розвиток забезпечувалося систематичним зростанням капітальних вкладень, у структурі яких підвищилася частка, що спрямовується на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств.

У ці роки в промисловості країни і на транспорті широко впроваджувалися технічні нововведення. Как відомо, під час Другої світової війни розпочалася третя науково-технічна революция (НТР), яку поділяють на два етапи: 1945 - середина 60-х рр.. і середина 60-х - кінець 80-х рр.. Лідерами першого етапу сучасної НТР були США і СРСР.

Радянський Союз в ці роки кардинальні здійснив зміни в технічному розвитку. Швидкими темпами розвивалися радіоелектронна, атомна, хімічна промисловість, приладобудування. Саме в ці роки в країні було створено свій ядерний та ракетний потенціал, запущений перший у світі супутник, а потім - космічний корабель, здійснено перший політ людини в космос, побудовані перші атомні електростанції й атомні морські кораблі. Таким чином, високі темпи економічного розвитку забезпечувались інтенсивним типом розширеного відтворення.

У період 1950-1970 рр.. в країні була здійснена корінна перебудова паливного балансу: зріс видобуток нафти і газу, їх частка в загальному обсязі енергоресурсів підвищилася в три рази - з 19,7 до 60,2%. Для транспортування цих цінних видів палива були побудовані трубопроводи на далекі відстані і самих великих діаметрів в світі з високою пропускною здатністю. Завдяки мережі трубопроводів, що зєднала всі райони, за винятком Далекого Сходу, в країні була створена Єдина маневрена нафто система - та газопостачання.

Істотне розвиток отримав морський транспорт, за тоннажем якого Радянський Союз вийшов на пяте місце у світі. Радянський флот був наймолодшим за віком судів. Таке досягнення НТР, як винахід реактивного і турбогвинтового літака, знайшло широке застосування в нашій країні - вся авіація була переведена на реактивні двигуни, повітряні лінії стали обслуговуватися високошвидкісними літаками, СРСР різко розширив мережу міжнародних авіаліній. У ці роки здійснена технічна реконструкція залізних доріг - переклад електровозну і тепловозну тягу. З 1958 р. в СРСР припинено випуск перевозив. Одержав розвиток автомобільний транспорт, зросли масштаби автодорожнього будівництва. Все це обумовило кардинальні зміни в структуру транспортної системи - в ній стали провідними прогресивні засоби пересування. Належність транспортних засобів державі забезпечувала їх взаємодію, транспортна система було єдиною державною системою.

Високими темпами електроенергетика розвивалася - будувалися найбільші гідростанції, теплові електростанції; почалося будівництво атомних. Завершувалося створення Єдиної енергетичної системи Європейської частини СРСР, включаючи Урал - найбільшу енергосистему світу.

На цей період припадає інтенсивний розвиток телебачення, спочатку чорно-білий, з 60-х років - кольорового. Розширюється мережа ретрансляційних станцій, завдяки чому збільшується масштаб телемовлення, в нього залучається все більше число регіонів і республік. У 1970 р. вступила до ладу Останкінська телевізійна башта.

В широких масштабах йшло освоєння нових районів і родовищ корисних копалини. Країна урбанизувана. Зростав національне багатство у вигляді тисяч нових підприємств, нових сотень міст і селищ.

Освоєння нових земель, будівництво міст і підприємств створювали нові робітники місця, що, у свою чергу, забезпечувало здоровий соціально-психологічний клімат у державі, впевненість в отриманні роботи, житла, мінімальних побутових і соціально-культурних благ і послуг, впевненість у завтрашньому дні.

Поступальному розвитку економіки СРСР сприяла економічна реформа 1965Вона висловилася, з одного боку, в централізації управління народним господарством шляхом ліквідації раднаргоспів відтворення і галузевих міністерств. З іншого боку, відроджувався госпрозрахунковий принцип господарювання на підприємствах, створювалися фонди матеріального стимулювання, вводилася плата до бюджету за які використовуються підприємствами основні виробничі фонди, підприємствам надавалися більш широкі права в галузі планування та ін Всі ці заходи були покликані сприяти підвищенню зацікавленості трудових колективів у кінцеві результати виробництва, у підвищенні рівня інтенсифікації праці і економіки країни в цілому.

Вже перші підсумки з проведення реформ були позитивними. У 1966-1970 рр.. в країні було досягнуто досить високі темпи зростання основних показників економічних. Швидкими темпами розвивалися наука і галузі промисловості, що визначають науково-технічний прогрес (машинобудування, електроніка, енергетика, нафтохімічна промисловість та ін.) За обсягом виробництва низки видів промислової продукції СРСР обігнав США і займав місце першого у світі.

Зі створенням співтовариства соціалістичних країн різко зросло міжнародне значення СРСР, що стояв на чолі світової соціалістичної системи. Соціалістичної орієнтації дотримувалося чимало країн Третього світу. За всю більш ніж тисячолітню історію російської держави воно не мало такого високого економічного потенціалу, рівня життя населення, міжнародного авторитету і впливу на долю світу.

1971 - 1985 рр..

Ці роки охоплюють девятий, десятий, одинадцятий пятирічки. Пріоритетними напрямками розвитку промисловості були атомна електроенергетика (створена нова галузь машинобудування - атомне машинобудування), автомобілебудування. У ці роки створена Єдина енергетична система СРСР: в десятій пятирічці до енергетичної системи Європейської частини Союзу була приєднана енергосистема Сибіру (енергосистема обслуговувала територію з населенням понад 200 млн. чоловік). Була споруджена перша в світі атомна теплоелектроцентраль.Здійснено будівництво великих промислових і транспортних обєктів (КамАЗ, ВАЗ, БАМ, експортні газопроводи та ін)

Прикметою часу стало формування крупних територіально-виробничих комплексів, насамперед у східних районах (Західно-Сибірський, Павлодар-Екібастузського, Південно-Таджицька, Саянських тощо), які забезпечували весь приріст видобутку нафти, газу, вугілля.

У період 1971-1985 рр.. розроблялися великомасштабні перспективні програми з розвитку енергетики, Нечорноземя, випуск товарів народного споживання, за автодорожнього будівництва, продовольча програма.

З середини 70-х років стали проявлятися симптоми кризових явищ в економіці. Спостерігалися уповільнення розвитку науково-технічного прогресу; моральний знос обладнання в провідних галузях промисловості; посилення відставання інфраструктурних галузей від основного виробництва; намітився ресурсний криза, що виражався у переміщенні видобутку природних ресурсів у важкодоступні райони, в подорожчанні видобувається сировини для промисловості.

Все це негативно позначалося на основні економічні показники народного господарства країни. З кожною пятирічкою середньорічні темпи їх зростання знижувалися,

Співвідношення приросту національного доходу і приросту основних фондів (а це важливий показник економічної ефективності народного господарства) погіршувався. З 1960 по 1985 рр.. основні фонди зросли в сім разів, а вироблений національний дохід - лише в чотири рази. Це свідчило, що економіка країни розвивалася переважно екстенсивним шляхом, тобто обсяг додаткової продукції і приріст національного доходу досягалися за рахунок випереджального залучення у виробництво природних і трудових ресурсів, зростання основних фондів.

Однією з причин цього була амбітна зовнішня політика керівництва країни, для якої був потрібен надпотужний військовий потенціал, створюваний військово-промисловим комплексом (ВПК). Для розвитку і утримання ВПК необхідні були величезні матеріальні та фінансові ресурси, які можна було отримати лише за рахунок інших галузей народного господарства та низької заробітної плати трудящих.

Все це, в свою чергу, забезпечувалось жорсткої адміністративної планово-розподільної системи управління країною та її економікою, суворим лімітування матеріальних і фінансових ресурсів. Щоб забезпечити швидке отримання цих ресурсів перевага надавалася екстенсивним методам ведення господарства, а це стримувало розвиток науково-технічного поступу.

До середини 70-х років стали відчутними помилки радянського керівництва в соціально-економічній політиці. Те, що було допустиме раніше, тепер давало нескінченні збої. Виявилася потворною структура економіки внаслідок незбалансованості її ведучих блоків. За увесь роки соціалізму переважно розвивалося виробництво засобів виробництва (група «А»).

У легкій, харчовій промисловості (група «Б») було зосереджено лише 10% основних виробничих фондів. Тому в загальному обсязі промислової продукції систематично знижувалася частка предметів споживання, яка у 1986 р. становила лише 24,7% проти 60,5% в 1928 р. Це означало, що економіка не орієнтувалась на першочергове задоволення потреб людини, величезна частина промислової продукції була виключена зі сфери товарно-грошового обігу, тому що засоби виробництва не продавалися, а розподілялися.

Така економічна політика призвела до погіршення соціальної сфери, тому що кошти на житлове будівництво, охорони здоровя, освіту, науку виділялися за залишковим принципом з неухильним зниженням їх частки у видатках державного бюджету.

В умовах величезного зростання масштабів виробництва, кількості промислових підприємств і чисельності населення буксувала планово-розподільна система управління господарства, тобто механізм управління. Держава не змогло призупинити падіння темпів виробництва, добитися виконання встановлених планів випуску продукції, незважаючи на зниження їх завдань з пятирічок; перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку, хоча про це неодноразово заявлялося; позбутися збиткових підприємств (їх питома вага досягла 40% від загального числа ), забезпечити економію споживаних на виготовлення одиниці продукції матеріальних, енергетичних, трудових ресурсів; економіка залишалася несприйнятливою до науково-технічного прогресу, в результаті чого Радянський Союз «прогледів» другий етап сучасної науково-технічної революції і в технологічному відношенні відстав від провідних країн Заходу.

До цього додавалися загальне одержавлення, коли навіть прагнули заборонити особисті підсобні господарства; звуження демократичних засад в країні; монополізм виробника; однопартійна політична система. Все це призвело до відчуження людини від суспільної власності і втрати інтересу до праці і його результатів. Якщо раніше радянські люди могли визнати пріоритет народногосподарських інтересів, то тепер вони перестали вірити в партійні гасла про всенародне державі і про можливість побудови в СРСР комунізму.

Причиною негативних явищ в економіці були також волюнтаризм і в багатьох випадках низький професіоналізм керівників вищої та середньої ланки управління, так званої номенклатури партійних і радянських органів. Монопольне становище комуністичній партії відповідну зумовлювало кадрову політику в країні. Вона була спрямована на непорушність партійної системи підготовки і просування керівних кадрів. Фахівці і керівники самореалізуватися могли лише шляхом вступу в компартію і працюючи в партійних організаціях, радянських, комсомольських та профспілкових органах. Демократичний централізм, непорушність авторитетів партійних та інших керівників будь-якого рівня, їх нетерпимість до критики вели до того, що в партійно-радянську і будь-яку іншу номенклатуру нерідко включалися особи слухняні, але не володіють ні розумом, ні ініціативою, ні іншими якостями, необхідними для керівників . Таким чином, з кожним поколінням інтелектуальний і професійний потенціал керівників партійних і радянських органів, підприємств і організацій в країні знижувався.

Низький рівень оплати праці не сприяв збереженню трудових ресурсів і використання досягнень науково-технічного прогресу. Екстенсивні методи розвитку економіки, необгрунтоване будівництво нових підприємств вели до розрив між зростанням числа робочих місць і збільшенням трудових ресурсів. Якщо в передвоєнні і перші післявоєнні пятирічки зростання трудових ресурсів в містах забезпечувався за рахунок жителів сільських місцевостей, то до 80-х років ці джерела практично себе вичерпали. Так, у 1976-1980 рр.. приріст трудових ресурсів становив 11,0 млн чоловік, в 1981 - 1985 рр.. - Більше 3 млн.; в 1986-1990 рр.. - Більше 2 млн. чоловік. Соціально-економічні наслідків такого розвитку виявилися в зниження трудової, технологічної дисципліни, в економічній відповідальності працівників за результати праці, збитки і втрати.

Результатом проведеної багаторічної внутрішньої і зовнішньої політики стало зменшення національного багатства країни.

Таке зменшення національного багатства обумовлено тим, що природні ресурси зменшувалися швидше, ніж збільшувалося майно.

До цього слід додати, що в країні була прихована інфляція, що за розрахунками економістів становила приблизно 3% на рік. З урахуванням такої інфляції національний доход країни перестав рости вже в 80-і роки. Проте чисельність населення повільно, але збільшувалася. Таким чином, розмір національного доходу і національного багатства на душу населення зменшувався, тобто йшло абсолютне зубожіння населення.

Однією з основних причин важкого економічного становища, в якому опинилася країна, було гіпертрофоване розвиток ВПК - мілітаризації економіки.

Протягом багатьох десятиліть у ВПК прямувала переважна і найбільш якісна частина матеріальних і трудових ресурсів держави. Кінцева продукція оборонних підприємств забезпечувала військовий потенціал країни, але економічна віддача від використовуваних у ВПК матеріальних, фінансових і трудових ресурсів для вирішення економічних і соціальних проблем країни була незначна, навпаки, для діяльності цих підприємств були потрібні величезні бюджетні асигнування, а їхня продукція в основному складувалася. Навіть нові технології, які розроблялися у ВПК через засекреченості, не надходили в інші галузі народного господарства і тому не чинили належного впливу на розвиток науково-технічного прогресу в країні.

Безумовно, створений ціною величезних зусиль і за рахунок постійного недофінансування інших галузей господарства військовий потенціал СРСР забезпечував оборонну міць держави, а також зберігав геополітичну рівновагу на планеті, протистояв ВПК США. Однак цей же потенціал амбітну заохочував зовнішню політику керівництва країни, в результаті якої були постійна міжнародна напруженість і гонка озброєнь.

То було в 1950 р. у Північній Кореї, в 1962 р. - на Кубі, коли після розміщення там радянських ракет уряд США предявило СРСР ультиматум про ліквідацію їх на острові. Світ був на грані нової світової термоядерної війни і навіть. Ракетні установки були демонтовані. Ускладнювало відносини з країнами соціалістичної співдружності (події в Угорщині, Албанії, Югославії, Чехословаччини). У 1968 р. відбувся військовий конфлікт мiж СРСР та Китаєм через острови Доманський на Амурі. По суті це був перший в історії військове зіткнення двох держав із соціалістичного табору.

Військова присутність СРСР, радянську зброю було в Кореї, Вєтнамі, Анголі, Єгипті, Сирії, Іраку та інших державах.

У 1978 р. СРСР втягнувся в затяжну війну в Афганістані. Ця війна мала серйозні наслідки для країн, що виявилися у підриві міжнародного авторитету СРСР, подальшому економічному виснаженні, негативний психологічний клімат всередині країни.

Надмірне розвиток ВПК і повязане з цим відставання цивільних галузей народного господарства призвели до їх технічної відсталості і неконкурентоспроможності на світовому ринку. Усередині країни це спричинило товарного голоду, що постійних дефіцитів продукції, необхідної для задоволення повсякденних потреб населення. Ця продукція розподілялася по підприємствам і установам шляхом так званої «виїзної торгівлі». Відсутність товарів повсякденного попиту в вільному продажу вело до корупції у сфері обігу, до зростання цін.

Незадоволений попит на товари дав поштовх до створення підпільних підприємств та розвитку тіньовій економіки, корупції чиновників, соціального розшарування населення, зміни соціальної структури суспільства, зростання невдоволення громадян.

В умовах постійного дефіциту матеріальних, фінансових і трудових ресурсів в економіці країни була відсутня конкуренція виробників продукції та послуг. У результаті цього були відсутні стимули до підвищення якості послуг і продукції, зниження витрат виробництва і цін, ресурсозбереження, заміни застарілого обладнання. До середини 80-х років більше половини парку виробничого устаткування мало знос понад 50%. Все це в свою чергу не сприяло впровадження досягнень НТР, якщо навіть вітчизняна наука їх пропонувала. Промислова продукція СРСР втрачала свою конкурентоспроможність на світовому ринку.

Недостатньо ефективно функціонувала і агропромисловий комплекс країни. У сільськогосподарському виробництві переважали екстенсивні методи. Наголос робився на розширення використання земельних ресурсів. Незважаючи на зростання поголівя худоби, органічні добрива використовувалися слабо, хімічних добрив ж не вистачало і якість їх була низька. В результаті врожайність основних сільськогосподарських культур була помітно нижче, ніж в інших європейських країнах.

Однією з причин відставання агропромислового комплексу був слабкий розвиток інфраструктури і потужностей з переробки сільськогосподарської продукції. Не вистачало сховищ для зібраного врожаю, хороших доріг у сільської місцевості, ремонтних служб і запчастин для сільгосптехніки. Все це вело до того, що не завжди прибиралися засіяні площі, що погано зберігався зібраний урожай, були величезні втрати сільськогосподарської продукції при перевезеннях.

В результаті в країні перманентно наступали продовольчі кризи, що змушувало закуповувати за кордоном щорічно від 20 до 40 млн. т зернових культур, а харчова і легка промисловість не мали достатньої кількості сировини.

На небезпеку і наслідки гіпертрофованого розвитку ВПК, відсталість цивільних галузей і сільського господарства звертали увагу керівництва країни вчені - економісти, соціологи, що екологи та ін Але їх думка не враховувалося. До середини 80-х років почали це розуміти і в центральних органах влади. Приводом до цього стало погіршення фінансового стану держави.

Фінанси, грошовий обіг і бюджет - це дзеркало держави, барометр його економічного стану і політичного становища. І як би не доводили апологети примату духовності і моральності суспільства над економікою, більш ніж пятитисячолітню історія всіх держав свідчить про зворотне. З розвалом економіки, фінансів крахом в державі падають духовність, моральність і культура, і країна наша - не виняток.

У перші повоєнні десятиліття радянські фінанси відбивали поступальний розвиток економіки країни. На фінансах сприятливо позначилися зміни у структурі валового суспільного продукту, де збільшилася частка промисловостi, а це сприяло зростанню прибутку, надходжень до бюджету відрахувань від прибутку та податку з обороту. Успішно проведена в 1947 р. грошову реформу зміцнила грошове звернення і фінанси країни.

Централізація в державному бюджеті переважної частини фінансових ресурсів (досить зазначити, що обсяг державного бюджету у використовуваному національному доході перевищував 70%) дозволяла концентрувати кошти на найбільш важливих напрямках економічного і соціального розвитку країни і тим самим швидше й ефективніше вирішувати державні проблеми. З 1938 по 1960 р.. фінансове відомство країни очолював відомий економіст, професійний фінансист, багато що зробив для зміцнення фінансів країн А. Г. Звєрєв.

До кінця 50-х років Н.С. Хрущов усе більшою мірою став керувати державою методом, що пізніше назвали волюнтаризмом.У СРСР волюнтаристський підхід використовувався й до Н. С. Хрущова і не тільки в зовнішній і внутрішній політиці, в економіці, але і у фінансах. Виконавцем волюнтаристського курсу М. С. Хрущова в галузі фінансів став у 1960 р. призначений міністром фінансів В. Ф. Гарбузов, людина, як і сам Н.С. Хрущов, недостатньо професійно підготовлений та амбітний.

За багатовікову історію Росії керівництво фінансами держави малокомпетентне людиною було не таким вже рідкісним явищем. Можна провести паралель між В. Ф. Гар-Бузова і І. А. Вишнеградський, що був міністром фінансів Росії в 1888-1892 рр.., А до цього в наукових колах він був відомий як вчений у галузі теорії конструювання машин, прикладної механіки, термодинаміки. Обидва до того як став міністром фінансів, не мали відношення до фінансів. Обидва проводили політику формування бюджетних доходів головним чином за рахунок продажу алкогольних напоїв і вивезення з країни природних ресурсів. Тільки в часи Й. А. Вишнє-Градського вивозили з Росії навіть зерно тоді, коли у країні, в неврожайні роки, був голод (відома фраза того періоду - недоїдаючи, але вивеземо, а в історії Міністерства фінансів 1802-1902 рр.. Записано: «... завдяки заохоченню вивезення хліба наш вивіз став значно перевищувати ввезення»), в часи ж Гарбузова вивозили нафту, але при цьому колгоспам і радгоспам не вистачало пального для сільгосптехніки в період збирання врожаю (це була одна з причин того, що втрати вирощеної сільськогосподарської продукції становили приблизно 50%).

Саме з приходом до Міністерства фінансів СРСР В.Ф. Гарбузова, який на відміну від Г. А. Звєрєва не вмів і, мабуть, не хотів обгрунтувати свою позицію і запобігати прийняття рішень, що послаблюють бюджет, починається дестабілізація державних фінансів, незважаючи на те, що в країні і в апараті Міністерства фінансів були кваліфіковані фінансові кадри.

Грошова реформа (деномінація), проведена в 1961 г., фінанси не зміцнила, але поклала початок росту цін. Головне джерело доходів бюджету - податок з обороту, питома вага якого в доходах бюджету досягав 60%, стягувався з підприємств до того, як продукція, обкладається цим податком, була реалізована кінцевому споживачеві. У результаті послаблювалося фінансовий стан підприємств, тому що вони нерідко вносили цей податок за рахунок своїх оборотних коштів.

У 60-ті - 70-ті роки одним із значних джерел фінансових ресурсів держави були надходження від зовнішньоекономічної діяльності. В основному це були доходи від продажу сировинних ресурсів, головним чином, нафти. У цей період країна отримала понад 150 млрд. дол Ці кошти направлялися на закупівлю обладнання для підприємств, на будівництво цивільних і військових обєктів, на закупівлю продовольства і товарів широкого вжитку.

Однак до початку 80-х років стали виникати труднощів в одержанні таких коштів. В основі цього лежав ряд причин. Стало важче підтримувати колишній рівень видобування нафти. Минав старі нафтопромисли. Погіршилися геологічні умови видобутку. Легка нафту істотно зменшилася. Для видобутку ж важкої нафти необхідно було спеціальне обладнання, але для його виробництва не була підготовлена машинобудівна промисловість.

Змінилася і конюнктура ринку міжнародного нафтового. Все ширше у господарстві впроваджувалися енергозберігаючі технології. Це спричиняло зниження потреби в енергоносіях. На нафтовому ринку посилилась конкурентна боротьба нафтовидобувних країн. Ціни на нафту знижувалися.

Разом з тим зміст ВПК, малорентабельних підприємств та невиробничої сфери вимагали все великих бюджетних асигнувань. Джерелом їх були зовнішні позики і золотий запас держави, який знизився з 2050 т в 1953 р. до 681 т в 1987 р. і до 340 т - у 1996 р.

Непростий була проблема зовнішньої заборгованості нашої країни, обсяг якої становив приблизно 80 млрд. дол Приблизно стільки ж країні повинні були інші держави. Однак якщо наша заборгованість була в основному фірмам, банкам за придбану промислову та сільськогосподарську продукцію, то СРСР надавав кредити іншим державам для реалізації продукції свого ВПК. Це були держави соціалістичного табору (Вєтнам, Куба та ін), але головним чином країн Третього світу (Ірак, Сирія, Єгипет, Ангола, Афганістан та ін), валютна платоспроможність яких була вкрай низькою.

Таким чином, якщо витрати державного бюджету з погашення зовнішньої заборгованості зростали, то надходження з зовнішніх джерел зменшувалися.

Все це вело до погіршення державних фінансів, зростання бюджетного дефіцит, що все в більших розмірах покривався за рахунок грошової емісії і росту внутрішнього боргу країни. На цьому тлі росла потреба у збільшенні бюджетних асигнувань на дотування галузей народного господарства. Дотації, що досягають однієї пятої частини всіх бюджетних витрат, практично заохочували утриманство і безгосподарність підприємств та колгоспів. Втрати і непродуктивні витрати в народному господарстві щорічно збільшувалися. Так, з 1981 по 1988 рр.. вони виросли із 12,5 млрд. до 29,0 млрд. руб., у тому числі надпланові втрати від шлюбу у промисловості та будівництві - з 364 млн. до 1076 млн. руб., втрати від списання витрат по нездійсненої і остаточно закритій капітального будівництва - з 2831 млн. до 4631 млн. руб., втрати від падежу худоби - із 1696 млн. до 1912 млн. крб.

Для порівняння зазначимо, що в 1988 р. обсяг доходів державного бюджету становив 379 млрд. руб., Тобто в цьому році втрати в народному господарстві становили більше 1% до бюджетних витрат.

Ці та інші подібні фактори негативно впливали на стан державних фінансів, наближали фінансову кризу, що вибухнула на початку 90-х років, який не змогли запобігти постійно мінливі міністри фінансів (з 1985 по 1998 рр.. Цю посаду займали одинадцять чоловік, а деякі з них -- всього за кілька місяців). Багато що призначаються міністри фінансів та їх заступники були непрофесіоналами, не знали фінансових проблем та шляхів їх вирішення. Особливо часто стали міняти керівників фінансового відомства країни до 90-і роки. Міністерська чехарда, відхід з фінансових органів у комерційні структури великої кількості професійних працівників, розділення Міністерства фінансів на ряд самостійних відомств, відсутність належної координації між ними ще більше послабили систему управління державними фінансами та фінансовий стан держави.

Всі ці чинники змушували керівництво країни шукати шляхи виходу з положення. Була усвідомлена необхідність структурної перебудови промисловості, зміни економічних відносин у народному господарстві. Це виразилося в спробах розширення госпрозрахунку, встановлення прямих економічних звязків між підприємствами, введення орендних відносин та ін

Структурна перебудова промисловості повинна була проводитися на основі конверсії підприємств ВПК. Однак через відсутність в бюджеті необхідних коштів на капітальні вкладення та протидії директорів оборонних підприємств, які не хотіли робити товари масового попиту, конверсія проводилась в обмежених розмірах.

Негнучкість і в багатьох випадках некомпетентність керівників вищої та середньої ланки управління призвели до відставання підприємств, що не входять у ВПК, їх неспроможність у забезпеченні внутрішнього ринку і неконкурентоспроможності спочатку на зовнішньому, а потім і внутрішньому ринках. Як результат цього - втрата у 80-х роках ринків у країнах РЕВ, а потім в 90-х роках - ринків СНД і, нарешті, по багатьох позиціях було втрачено ринок збуту і самої Росії.

У створенні економічних труднощів для Радянського Союзу брали участь і країни, що входять в НАТО. Багаторічна протистояння двох військово-політичних блоків показало, що успіх у холодній війні "міг бути досягнутий лише на економічному полі битви. Для досягнення такого успіху аналітиками західних країн виявлялися слабкі місця в економіці СРСР, а урядами країн НАТО проводилися заходи, метою яких було ослаблення радянської економіки. Для цього організовувались широкомасштабні кампанії зі зниження на світовому ринку цін на нафту, обмеження експорту радянського природного газу, що призводило до зменшення надходження до Радянського Союзу іноземної конвертованої валюти. США Введення заборони на придбання Радянським Союзом нової промислової продукції та нових технологій, зростання військових озброєнь країн НАТО, підвищення їх технологічного рівня і вартості загострили ресурсний та технологічний криза СРСР, викликали необхідність збільшення їм власних військових наукових досліджень. Все це вело до його подальшому економічному виснаження. При цьому західними країнами створювалися умови, які ускладнюють отримання Радянським Союзом іноземних кредитів.

Паралельно економічній кризі в країні дозрівали ідеологічний, а потім і політичну кризи.

Виникла ще в 60-х роках дисидентський рух, майже пригнічений репресіями в 70 - 80-і роки, знову настільки швидко розвиватися. У центрі цього руху була боротьба за цивільні права людини, за деідеологізацію культури, за демократизацію суспільства і ліквідацію монополії КПРС у суспільному житті.

Одночасно з тим рухом, а іноді і в рамках його в республіках СРСР розвивалися націоналістичні рухи.

Таким чином, економічний, а потім і політична криза, що вибухнула в країні в кінці 80-х - початку 90-х років, був обумовлений багаторічної неефективною економічною політикою, що проводиться керівництвом країни, його амбітністю в міжнародних відносинах. Це призвело до економічної виснаження держави, до дискредитації соціалістичного способу виробництва і всієї світової соціалістичної системи.