Головна Історія економіки Новітній час Реформи в Росії і перехід до ринкової економіки

Реформи в Росії і перехід до ринкової економіки

Після розпаду СРСР у Росії починається етап радикальних реформ. Сформований новий уряд Росії проведення цих реформ засновувала на монетаризму і так званої «шокової терапії».Це виразилося в прискорену приватизацію державної власності, у відмові від державного регулювання цін і валютної курсу рубля, планового керівництва економікою і планового розподілу продукції підприємств, бюджетних дотацій галузях народного господарства і населенню, адміністративної привязки виробника продукції до споживача та ін

Що почалася, з січня 1992 лібералізація цін призвела до їхнього нестримного росту. Уже в 1992 р. індекс цін зріс у 26 разів, або 31% на місяць, у 1993 р. - в 9,4 рази, або 10% на місяць, у 1995 р. - 2,3 рази, або 7,3% . Разом з тим, зростання цін призвів до різкого зниження купівельного попиту населення. Поєднання зростання цін з відкриттям кордонів, ввезенням продовольства та товарів повсякденного попиту з-за кордону сприяло насиченню споживчого ринку, вилучення у населення грошової маси і стабілізації споживчого ринку. Однак низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції стала однією з головних причин скорочення збуту, а тому і виробництва продукції російських підприємств. Вже в 1992 р. промислове виробництво скоротилося на 18%, ВВП знизилася на 19%, а в 1993 р. ВВП знизився на% 12, а промислове виробництво - 16 на%.

У 1993-1994 р. пришвидшеними темпами проводилася приватизація державної власності. За задумом реформаторів приватизація повинна була підвищити ефективність роботи підприємств, ліквідувати їх дотаційність, зменшити видатки бюджету на ці цілі, створити ринкову економіку, конкуренцію виробників продукції та послуг, сформувати середній клас у суспільстві, як соціальну опору нового ладу.

Для проведення приватизації було розроблена і затверджена схема, за якою державна власність у виробничій сфері була акціонована, пакети акцій розділені між трудовими колективами і державою. З метою підтримки приватизації директорами підприємств ім дозволили отримати 5% акцій. Усім жителям країни було видано за однією ваучери на людину. Вартість одного ваучера складала одну стопятьдесятмілліонную долю вартості всього державного майна Російської Федерації. Власники ваучерів могли або вкласти їх у вигляді своїх паїв у підприємства, спеціально створені фонди або продати.

Однак спочатку ця схема приватизації державної власності вносила у суспільство нерівність. Перевага була віддана членам трудових колективів підприємств виробничої сфери, що одержали пакети акцій приватизованих підприємств. Працівники ж невиробничої сфери, установ, що перебувають на бюджеті, практично нічого не отримали, тому що передані ними в основному в інвестиційні фонди ваучери пізніше зникли разом із розваленими фондами. Несправедливість по відношенню до цих верствам населення була й у тому, що підприємства сфери матеріального виробництва були створені і за рахунок коштів, недоотриманих десятиліттями вчителями, лікарями, вченими, військовими та іншими працівниками бюджетних установ у вигляді їх низької заробітної плати. Вже цими діями у суспільстві було створено грунт для розбіжностей.

Інший негативною стороною було реформаторів прагнення штучно форсувати створення середнього класу в Росії. З цією метою підприємства торгівлі, громадського живлення, побутового обслуговування практично задарма перейшли у приватну власність. Крім того, і промислові підприємства значною мірою виявилися в руках керівників цих підприємств, що зосередили у своїх руках великі пакети акцій.

З метою прискорення створення у підприємців початкового капіталу реформатори пішли на скасування державної монополії на виробництво і реалізацію алкогольної продукції, бо легше і швидше за все можна створити капітал, торгуючи горілкою. При цьому бюджетна система не отримала приблизно чверть бюджетних доходів. Це призвело до швидкого майнового розшарування суспільства. Різниця в рівнях душового доходу між забезпеченими верствами населення, питома вага яких не перевищував 10% від усього населення країни, і рештою населення перевищила 20 разів. Для порівняння: в індустріально розвинених країнах ця різниця не перевищує пяти-восьми разів. Природно, це також негативно відбилося на морально-політичному кліматі в країні.

До початку 1993 р. було приватизовано майже всі підприємства торгівлі, громадського живлення, побутового обслуговування, третину промислових підприємств. У недержавному секторі працювало близько половини зайнятих у народному господарстві. Приватизовані підприємства випускали приблизно 40% промислової продукції. Швидко інфраструктура розвивалася ринку. Створювалися товарні біржі, фондовий ринок, фінансові фонди і компанії.

Одночасно з цими процесами в країні спостерігалася політична нестабільність. В політичних та економічних колах не було єдиною позиції. З одного боку, прихильники проведення радикальних реформ прагнули до посилення фінансово-кредитної політики, прискорену приватизацію. Іншої думки були представники військово-промислового та агропромислового комплексів, які відстоювали позиції посилення державного регулювання економіки, продовження бюджетного дотування підприємств.

1994-1996 рр.. Уряду не вдалося перебороти інерцію спаду в економіці країни. Все більша кількість підприємств переставали виробляти продукцію, що послуги. Попри те, що був виданий Закон про банкрутство, підприємства, які не відповідають за своїми обовязками, не оголошувалися банкрутами, працівники їх не звільнялися, але і не отримували зарплати.

Бюджет позбавлявся доходів у вигляді податку на прибуток, ПДВ, прибуткового податку з фізичних осіб. Збільшувався бюджетний дефіцит. Якщо на перших етапах реформ дефіцитним був лише федеральний бюджет, то пізніше регіональні та місцеві бюджети почали також дефіцитні. Почалися постійні невиплати зарплати в бюджетних галузях і пенсій пенсіонерам.

Реформи проводилися і в аграрному секторі економіки. Вони почалися з реорганізації колгоспів і радгоспів. Трудові колективи отримали у спільну власність землю і основні кошти, які були розділені між працюючими і пенсіонерами на паї. При цьому земля ділилася порівно, а майно - за вартістю і відповідно до трудового стажу працівників. Працівникам надали можливість використовувати три варіанти реорганізації колгоспів і радгоспів: організація фермерських господарств і сільськогосподарських кооперативів, збереження колгоспу, радгоспу, організація акціонерного товариства. В основному колгоспи і радгоспи були перетворені в акціонерні суспільства і виробничі кооперативи.

Однак реформи у сільському господарстві йшли повільними темпами. Положення в цій галузі різко погіршився. Причиною було загальне погіршення економічної обстановки в країні, різке скорочення державних дотацій сільськогосподарським підприємствам, значний розмір імпорту продовольства, зниження платоспроможного попиту населення.

Створення фермерських господарств гальмувався відсутністю у фермерів необхідну матеріально-технічної бази, труднощами отримання банківського кредиту через практичну відсутність у фермерів заставної вартості, тому що землю вони не мали права продавати і закладати в банках.

Все це призвело до того, що рівень сільськогосподарського виробництва в країні став щорічно знижуватися.

Проведення реформ у економіці сприяло переходу країни на шлях капіталістичного розвитку. Серйозних перешкод до такої переходу не було. Зазвичай, як засвідчує досвід всесвітньої історії, опір переходу до нового суспільно-економічному ладу надавали класи та соціальні верстви населення, які втрачають свою власність і влада. У Росії до цього часу було створено безкласове товариство. Практично вже не існувало розходження між класом робітників і класом селян. Не було і правлячого класу - власника засобів виробництва, що втрачає владу, а правляча партійно-бюрократична еліта певна, що залишиться у влади і не опиралася змінам.

Що ж стосується власності на засоби виробництва, то її ніхто не втрачав, так як вона була державною. Навпаки, у результаті змін представники партійно-бюрократичній еліти, керівники підприємств, представники тіньової економіки і кримінального світу, що мають владу і гроші, легко нею заволоділи. Населенню вселялося ж думка, що в умовах соціалізму та державної власності неможливо ефективно організувати виробництво і забезпечити прийнятний рівень життя людей. В умовах багаторічного постійного товарного та продовольчого дефіциту, низької зарплати населення було психологічно підготовлена до такого стану, який охарактеризував К. Маркс: «Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця» *. Всі ці обставини сприяли переходу країн до капіталізму, переходу без опору, безкровне, але аж ніяк не безболісного для економіки і населення.

Таким чином мілітаризація економіки, надмірна гонка озброєнь, ведення військових дій в інших країнах, надання військової та економічної допомоги країнам, що йдуть в Форватер ідеологічної і зовнішньої політики СРСР, неефективне господарювання і безгосподарність призвели до виснаження держави і розладу економіки країни, економічного, а потім і політичної кризи і, нарешті, розпаду СРСР.

Наслідком цього стали руйнування єдиного економічного простору та господарчих звязків, втрата економічних переваг від міжрегіональної інтеграції, занепад економіки, зниження життєвого рівня населення, ідеологічний розбрат, нестійке внутрішньополітичне становище, психологічний дискомфорт у суспільстві. Із геополітичних позицій розпад СРСР призвів до ліквідації балансу в світі двох наддержав і гегемонії США.