Історичний екскурс

Першою відомою у історії макроекономічної моделлю є «таблиця Кене». У 1758 придворний лікар французького короля Людовіка XV Ф. Кене описав процес відтворення ВНП як кругообіг грошових потоків, який, на його думку, аналогічний кровообігу в організмі людини. Тим самим одним з перших він обгрунтував об'єктивність законів, які називав природними що регулюють порядок ведення національного господарства та його результативність. Ф. представив функціонування Кене національної економіки у вигляді взаємодії трьох класів: селян, які виробляють сільськогосподарську продукцію на 5 млрд фр.; Ремісників, що виготовляють виробів на 2 млрд фр., Та земельних власників, що одержують ренту в 2 млрд фр.

Власники землі у попередньому році отримали 2 млрд фр. земельної ренти. Цю суму вони витрачають в поточному році, у тому числі 1 млрд фр. на покупку сільгосппродуктів і 1 млрд фр. на придбання виробів ремісників. Ремісники витрачають отриманий від землевласників 1 млрд фр. на покупку продуктів харчування у фермерів. Останні повертають ці гроші ремісникам, оплачуючи купівлю сільськогосподарських знарядь. У черговий раз ремісники передають селянам 1 млрд фр. в обмін на сировина, необхідне їм для продовження провадження. А селяни для продовження свого виробництва використовують залишилася у них сільгосппродукцію вартістю в 2 млрд фр., А що залишилися 2 млрд фр. сплачують власникам земельних як ренти. Так схема Кене в найпростішої

формі визначає умови збалансованості макроекономічних ринків.

Наступна модель макроекономічна з'явилася в економічній науці лише більш ніж через 100 років. К. Маркс у 2-му томі «Капіталу» (1885) на двухсекторной моделі народного господарства умови проаналізував простого і розширеного відтворення сукупного суспільного продукту. При цьому він звертав уваги на необхідну відповідність між вартісної і натурально-речовій структурою СОП. Вартісну структуру продукту К. Маркс представив у вигляді такої формули:

W = c + v + m,

де W - Вартість СВП; c - матеріальні затрати (вартість спожитих засобів виробництва); v - доходи праці (вартість робочої сили); m - доходи капіталу (прибавочна вартість).

У 30-х рр.. ХХ ст. для аналізу структурних умов народногосподарського відтворення В. Леонтьєвим була розроблена модель міжгалузевого балансу (МОБ). В даний час цю модель широко використовують у практичних розрахунках витрат на виробництво і цін, при аналізі міжгалузевих зв'язків та визначенні структури СОП. Її можна також розглядати у вигляді зводу таблиць національного рахівництва.

У моделі МОБ виділяються три квадранта. У квадранті I відбиті всі міжгалузеві потоки проміжних продуктів (M). Показник aij представляє кількість продукції галузі i, продуктивно спожитої в галузі. У квадранті III представлена структура освіти кінцевого продукту (y) або ВВП у галузевій структурі. Тут крім амортизації D і знову створеної цінності (національного доходу (W + ?), що складається із зарплати та прибутку) відображений внесок держави в освіту кінцевого продукту у вигляді різниці між непрямими податками і субвенціями (T - ?). У квадранті II також з розбивкою по галузях показана структура використання ВВП (споживання домашніх господарств (С), інвестиції (I), державні витрати (G), чистий експорт (E - Z)). Сума проміжного і кінцевого продуктів утворює сукупний суспільний продукт (X). Таким чином, МОБ розкриває як джерела утворення суспільного продукту, так і напрямки його використання.

З 20-х рр.. XX ст. багато економістів починають спеціалізуватися на дослідженні макроекономічних проблем, що сприяє накопиченню та систематизації статистичних даних про макроекономічні процеси.

У 1920 р. в США У. Мітчелл заснував Національне бюро економічних досліджень (National Bureau of Economic Research (NBER)). У 1931 р. на його запрошення в цьому бюро почав працювати В. Леонтьєв.

Одним з найважливіших напрямків роботи NBER, яке очолив сам У. Мітчелл, стало дослідження кон'юнктурних циклів. У 1930-х рр.. в цьому бюро під керівництвом С. Кузнеця були розроблені основи СНС, яку після її удосконалення англійськими економістами Р. Стоуном і Дж. МЗС на початку 1940-х рр.. стали використовувати для розрахунків макроекономічних показників у всіх країнах з ринковою економікою. Р. Стоун і Дж. Мід ввели, зокрема, в СНС чотири секторальних рахунку: домашніх господарств, комерційних підприємств, держави та закордону.

У Радянській Росії теж в 1920 р. при Народному комісаріаті фінансів було створено Інститут з вивчення народногосподарських кон'юнктур, в якому почали працювати відомі економісти і статистики (Н. Д. Кондратьєв, А. Л. Вайнштейн, А. А. Конюс, М.В . Ігнатьєв, Є. Є. Слуцький). У цьому інституті проводили всебічні дослідження економічного розвитку нашої країни і провідних капіталістичних держав з метою розробки наукових прогнозів і методів управління народним господарством. Їхні результати отримали всесвітнє визнання, що було відображено в позитивних відгуках Дж.М. Кейнса, У. Мітчелла, С. Коваля, І. Фішера та інших економістів. Н.Д. Кондратьєв був обраний членом ряду авторитетних закордонних наукових товариств, у тому числі Американської економічної асоціації, Американського статистичного та соціологічного товариства, Лондонського статистичного та соціологічного товариства.

Таблиця Кене, схеми відтворення СОП Маркса, модель МОБ Леонтьєва, наукові роботи колективів NBER і Інституту з вивчення народногосподарських кон'юнктур послужили підготовкою до виділення макроекономіки в особливий розділ економічної теорії. Засновником макроекономіки же був визнаний Дж.М. Кейнс після опублікування в 1936 р. книги «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Саме він чітко окреслив коло специфічних макроекономічних проблем, заклав основи методології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічної політики держави. Новий (макроекономічний) підхід Дж.М. Кейнса до дослідження національної економіки дозволив йому здійснити революцію в поданні про характер функціонування ринкового господарства і, зокрема, про економічну роль держави в ньому.

Економісти неокласичної школи (А. Менгер, У. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето, А. Маршалл), удосконаливши методику досліджень класиків (Ф. Кене, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж.Ст. Міл-ля, Ж.-Б. Сея) за допомогою інструментів граничного аналізу і принципу оптимізації господарської діяльності економічних суб'єктів, підтвердили їх висновок про те, що ринкової економіки природно властива тенденція до стійкого загальному економічному рівноваги при повному і ефективному використанні виробничих ресурсів. Дж.М. Кейнс і його послідовники, спираючись на свої методи дослідження, прийшли до висновку, що ринок не завжди здатний забезпечити стабільний розвиток національної економіки при повній зайнятості і обгрунтували доцільність державного регулювання ринкового господарства. До 60-х рр.. ХХ ст. економічна концепція Дж.М. Кейнса і макроекономіка сприймалися як тотожних понять. У наступні роки концепція класичної школи придбала «друге дихання» завдяки роботам «монетаристів» і «нових класиків». Поряд з «новими класиками» і Неокейнсианьці, спільно представляють основну течію в розвитку економічної думки (main stream), в останні десятиріччя все більшої популярності набуває ще один напрям економічних досліджень - інстітуціоналізм1, прихильники якого критикують main stream за абстрактний характер аналізу та універсальність висновків.

Наявність різних підходів до дослідження макроекономічних явищ і неоднакове тлумачення їх суті окремими школами, з одного боку, ускладнюють вивчення даного розділу економічної теорії, з іншого - сприяють різнобічного погляду на даний предмет. У пропонованому підручнику не розглядається докладно кожен з названих течій в сучасній економічній теорії. У ньому основну увагу сконцентровано на проблемах, які розкривають механізм дії економічної системи та вироблення економічної політики. У той же час за викладі окремих тем курсу будуть представлені альтернативні погляди вивчається на проблему для найбільш повного її освітлення.

Короткі висновки

У системі національного рахівництва формуються найважливіші макроекономічні показники і визначаються їх кількісні

значення. Тому з нього і починається кількісний макроекономічний аналіз.

Національне рахівництво показує, як економіка функціонувала в минулому. Ця інформація служить для оцінки ступеня реалізації запланований цілей, вироблення економічної політики, порівняльного аналізу економічних потенціалів різних країн. На основі цих даних коригуються макроекономічні концепції і розробляються нові.

Національне рахівництво засноване на представленні сукупності економічних взаємовідносин між суб'єктами національного господарства у вигляді кругообігу грошових потоків, що відображають участь суб'єктів у основних видах господарської діяльності: виробництво, розподіл, перерозподіл, використання національного доходу та освіті майна. Зміна економічного положення учасників національного господарства за період відображається за допомогою системи двосторонніх рахунків. Останні потрібно відрізняти від балансових таблиць, що фіксують стан майна суб'єкта на певну дату. Комплексне уявлення про фактори освіти та напрямки використання результатів суспільного виробництва - СОП, ВНП та НД - дає міжгалузевий баланс народного господарства. Стовпці таблиці міжгалузевого балансу показують, з яких елементів складається цінність продукції окремої галузі національного господарства, а рядки відображають споживання її продукції іншими галузями (проміжний продукт) і кінцевими споживачами (кінцевий продукт).

В міжгалузевому балансі виділяються три квадранта: проміжного, кінцевого споживання і освіти ВВП. У квадранті I представлені міжгалузеві поставки продукції, виробленої та спожитої в одному й тому ж періоді. У квадранті II відобразиться використання результатів господарської діяльності за період чотирма макроекономічними суб'єктами. Квадрант III представляє джерела утворення ВВП і НД в галузевій структурі.

Система національних рахунків, що використовується в Росії, побудована на методологічних засадах, прийнятих в 1993 р. за участю ООН, МВФ, Світовим банком, ОЕСР і Євростатом. Це дозволяє порівнювати результати розвитку російської економіки та інших країн і простежувати макроекономічні явища і закономірності за допомогою даних вітчизняної статистики.

Розвиток макроекономічної статистики, представлення процесу функціонування народного господарства у вигляді кругообігу грошових коштів, розробка системи національного рахівництва і створення моделі міжгалузевого балансу послужили основою для виділення макроекономіки в спеціалізований розділ економічної теорії. Все це сприяло подальшому вдосконаленню методології та методів економічних досліджень. Сучасний стан макроекономіки характеризується наявністю альтернативні наукових напрямів, відмінність яких полягає не тільки в методах теоретичного аналізу, але і у висновках щодо сутності об'єкта пізнання. У той же час макроекономіка сьогодні не являє собою набір окремих різнорідних положень про функціонування національних економік, а комплексно описує цей механізм і є теоретичною основою для вироблення економічної політики держави.