Головна Національна економіка Теоретичні основи курсу "Національна економіка" Особливості розвитку країн з перехідною економікою

Особливості розвитку країн з перехідною економікою

Напрямками господарських реформ у перехідній економіці є: створення ринкової інфраструктури, лібералізація цін, приватизація державних підприємств і демонополізація. У Росії реформувалася й зовнішньоекономічна діяльність: відбувався відмова держави від монополії на зовнішньо-торговельні операції, встановлювався більш ліберальний режим конвертованості національної валюти.

У рамках єдиного процесу ринкових перетворень сформувалися два його варіанти: радикальний ( «шоковий») л еволюційний.

Еволюційний-варіант характерний для Китаю і, певною мірою для Угорщини.

Вибір «шокового» варіанту більшістю країн з перехідною Економікою був обумовлений ситуацією економічній катастрофи в умовах розпаду господарських зв'язків. Запобігти цей руйнівний процес не вдалося через запізнювання ринкових перетворень. Певною мірою жорсткість радикального варіанту реформування зумовлена і прихильністю політичної еліти монетарним доктрин, які насаджувалися МВФ. Саме такий варіант реформування здійснювався в Росії, що призвело до виключно високою «ціною» реформ.

Еволюційної шлях припускав зростаюче знизу альтернативне державі приватне виробництво, малий і середній бізнес, поступову лібералізацію цін. Реформування державної власності орієнтувався спочатку на її комерціалізацію, тобто повний на господарський розрахунок. І лише на наступних етапах еволюції постало питання про приватизацію державної власності. При цьому виключалася «кампанійщина» у цьому процесі. Приватизація не ставала тотальною. Еволюційний шлях максимально зберігав економічний потенціал країни та робив наголос на розвиток реального сектора економіки. Фінансовий сектор реформувався у міру зростання реального сектора, а не навпаки, як це було в Росії. Це дозволило незміцнілому реальному сектору уникнути спекулятивних ударів фінансових ринків.

Практика показала слабкості радикальних ринкових реформ, а саме:

• лібералізація цін, локалізована лише товарних ринком, не змогла забезпечити процес балансування ринкової економіки. Для цього треба було заново створити ринок засобів виробництва і капіталів;

• приватизація державних підприємств не здатна провести автоматичне заміну неефективного власника на ефективного;

• догляд держави з економіки створив вакуум керованості і привів до розростання тіньової економіки.

Лібералізація цін призвела до різкого їх росту, що виявилося для керівництва всіх країн неприємною несподіванкою. Скрізь боротьба з інфляцією стала першорядною проблемою. В Росії аж до 1998 р. антиінфляційна політика була домінуючою. Оназасло - • Нілу собою усі інші макроекономічні проблеми. Проводити демонополізацію в умовах спаду була дуже складно. Нерозумно було обмежувати діяльність монополістів, коли навколо виробництво стоїть.

Стабілізуючого ефекту чекали від приватизації, яка повинна була сформувати в країні приватний сектор. Він міг створюватися і за рахунок комерціалізації державних підприємств, розвитку альтернативного виробництва. Бажання прискорити події, змусило зробити акцент на приватизації.

Приватизація, що поміняла власників, не дала підприємствам бажаних інвестицій і не змогла впровадити у виробництво управленче-, кі технології, адекватні ринку. Приватизація не могла призвести до країни відразу ефективних власників. Нові господарі не мали в своєму розпорядженні інвестиційним потенціалом, не володіли мистецтвом ринкового менеджменту і не вміли будувати довгострокові стратегії.

Подальший розвиток був пов'язаний зі зміною неефективних власників на ефективних. Почався процес перерозподілу власності. Він, при неясності в правах і перспектив власності, створював паузу в інвестиційному процесі.

Досвід Росії і посткомуністичних європейських країн показав, що прямий зв'язок між інтенсивністю формування приватного сектору та економічним зростанням відсутній. Оригінальні ринкові суб'єкти не ті, хто юридично оформив свій статус приватного власника, а ті, хто освоїв ринкові навички управління своїми активами. Озираючись тому, слід укласти, що приватизація повинна була поступово просуватися в міру зміцнення нового типу корпоративного управління. Варто було б на якийсь час зберегти частину державних підприємств. Саме такий шлях вибрав для себе Китай, який будував свої стратегії не на глобальному згортання державної власності, а на створення альтернативного приватного виробництва.

У країнах, де інституціональні умови реформування еко-. номіки були більш просунуті, вдалося швидше вийти з інвестиційного вакууму. В інших посилилися деформаційні процеси кланової, тіньової та кримінальної економіки.

Перехід до ринку супроводжувався лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності. Перш за все, була ліквідована монополія держави на зовнішньоторговельну діяльність. Тепер самі підприємства стали учасниками світового ринку. Країни з перехідною! економікою посилили відкритість своїх економік, потребуючи нових i технологіях.

Входження на світовий ринок вимагає нових напрямків то-I Парного імпорту та експортних стратегій.

Імпорт товарів повинен дедалі більше ставати-Істочна S «му економічного зростання і не замикатися споживчим напрямом. Він повинен стати матеріальним джерелом нових техноло-ЛйВЙ і устаткування. Всі країни стали створювати пільги на ввезення нових Уйешологій та обладнання. Експорт же, по можливості, має рити диверсифікованим.

Усі посткомуністичні країни намагалися з різним успіхом епятствовать відтоку національного капіталу і створювати умови залучення прямих іноземних інвестицій. Політика їх привчання дала найбільший ефект в Китаї, а в Європі - в Угорщині і Естонії.

Фактором зростання економічна є інтеграція. Європейські посткомуністичні країни це усвідомлюють, включитися намагаючись в економічну зону Євросоюзу. Росія повинна продовжувати свої зусилля у інтеграційних процесах, у тому числі з огляду на не досить успішний досвід СНД.