Перехід до економіки знань

У останнє десятиліття спостерігається підвищення надзвичайно динамічний інноваційної активності у найбільш розвинених країнах. Його специфічними особливостями є:

• зростання витрат на наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), які в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) зросли з 416 до 552 млрд дол в 1994-2000 рр.., Або з 2,04 до 2,24 % ВВП;

• посилення уваги держави до стимулювання розвитку інноваційного середовища, значне зростання ролі державного управління з метою створення умов для майбутніх проривів в області технології;

• прагнення до покращення системи освіти і підвищенню якості людського капіталу, а також компенсації нестачі кваліфікованих кадрів за рахунок збільшення оплати праці в галузях підвищеного попиту на знання;

• підвищення ролі проблем, що відносяться до охорони інтелектуальної власності, і зростання складності їх вирішення через неоднозначності впливу на розвиток науки і високих технологій;

• підвищення складності державного управління через необхідність концентрації зусиль більшою мірою на стимулювання розповсюдження нових технологій, конкуренції в галузі телекомунікацій, створення нових методів управління на основі «електронного уряду» і т.д.

Кінець епохи холодної війни, дозволило вивільнити ресурси, що використовувалися раніше для проведення оборонних НДДКР, причому одним з результатів цього було скорочення частки урядових витрат на НДДКР. Однак на початку XXI століття, особливо після подій 11 вересня 2001 г., знову зросло увагу до розробок військового призначення і намітилося збільшення витрат на військові цілі, що відображає перехід до нової фази розвитку військових технологій, що базується на кумулятивний ефект НДДКР, що проводяться у військовій галузі в Протягом останніх 15-20 років, і який характеризується цілим рядом проривів в області військових технологій на початку цього століття.

Все це свідчить про перехід до нової економіки, що характеризується підвищеним попитом на знання, - економіці знань (knowledge economy або knowledge based economy). Цей перехід вирізняється появою нових досягнень науки і техніки та їх швидким поширенням практично у всіх галузях,-включаючи сфери організації і управління, а також значними структурними зрушеннями в результаті збільшеної інноваційної активності, і глобалізацією наукових і технологічних знань.

Інтенсифікація інноваційної діяльності зумовила підвищення попиту на людський капітал, крім зростання оплати праці висококваліфікованих учених і фахівців, помітно більше уваги стало приділятися підвищенню їх мобільності, яка розглядається як ще один фактор посилення взаємодії науки і виробництва. При цьому, при розробці політики, що відноситься до ринку трудових ресурсів висококваліфікованих, враховується суттєва нееластичність пропозиції науково-технічного персоналу. Це пов'язано з тим, що, по-перше, вчені та інженери, так само як і висококваліфіковані робітники, характеризуються високим рівнем людського капіталу, накопичення якого займає значний час (часто більшу частину життя), по-друге, природний вхід на ринок вчених і інженерів невеликий. В додаток до цього слід враховувати, що пропозиція нових ідей ще менш еластична, ніж пропозиція науково-технічного персоналу. У кризових же умов, особливо при різкому скороченні оплати праці, надмірне Пропозиція висококваліфікованих фахівців стимулює їх перехід в інші сфери праці або виїзд на тимчасову або постійну роботу в країни зі стійким економічним зростанням (brain-drain) Через малу еластичності пропозиції, т. е. великої інерційності підготовки вчених і інженерів, відновлення втрат науково-технічного персоналу може зайняти багато десятиліть або виявитися зовсім неможливим. Там, де високому рівню кваліфікації вчених і інженерів не відповідають необхідні економічні умови, ініціативні дії найбільш розвинених країн із залучення висококваліфікованих трудових ресурсів становлять значну загрозу для науково-технологічної безпеки (в першу чергу це відноситься до Росії).

Глобалізація економіки стимулювала підвищення уваги до захисту інтелектуальної власності, у тому числі зростання заявок на отримання патентів у інших країнах. Вочевидь, при цьому переслідуються не тільки мети захисту в конкурентної боротьби, а й завдання активного нападу для усунення конкурентів. Патенти в останні 10-15 років стали ще більш значним важелем управління і одночасно засобом агресії в конкурентній боротьбі, і це необхідно враховувати при переході до економіки знань. Методи тактика і здійснення агресії розрізняються по країнах в залежності від їх науково-технічного, економічного і фінансового потенціалів. Становлення економіки знань проводяться з 1990-х рр.. швидким зростанням взаємодії фірм у науково-технічній галузі. Як вже зазначалося, це викликано неможливістю проведення однією фірмою досліджень з багатьох напрямків, необхідних для створення високої технології. Кооперація кількох фірм дозволяє їм знизити ризики й витрати ресурсів та часу на проведення НДДКР, підвищивши при цьому сукупний обсяг знань. Така кооперація вигідна також на рівні кожної окремо взятої країни, а відтак заохочується державою: очевидно, синергетичний ефект дозволяє не тільки підвищити науково-технічний потенціал що беруть участь у кооперації фірм, але також поширюється і на інших агентів, що займаються інноваційною діяльністю (як правило, опосередковано, шляхом передачі знань і оновлення технологічної бази).

У Росії, де попит на нові знання з боку виробництва багато разів знизився за період з 1990 р. і доки ще перебуває, не дивлячись на деяке поліпшення ситуації, на дуже низькому рівні і, де правові питання охорони інтелектуальної власності ще не вирішені, мабуть, передчасно очікувати подібної природної науково-технічної кооперації фірм на міжнародному рівнях. Водночас на внутрішньому ринку науково-технічної кооперації сприяють раніше існуючі зв'язки між підприємствами та науково-дослідними організаціями. При цьому значна концентрація робіт в рамках великих науково-виробничих об'єднань, типова для нашої економіки, також є чинником, що на даному етапі що сприяють проведенню НДДКР.

Що відбуваються в даний час швидкі зміни в економіці найбільш розвинених країн зумовлені значним скороченням життєвого циклу високих технологій, що впливають на розвиток суспільства, організаційними перетвореннями, підвищенням мобільності капіталу і трудових ресурсів. У цих умовах значно зростає роль обраних управлінських рішень. У 1980-90-х рр.. у найбільш розвинених країнах були зроблені значні зусилля щодо вдосконалення системи державного управління. Держава великих компаній під впливом, а також виходячи з цілей прискорення науково-технічного розвитку створює відповідні умови, що сприяють діяльності малих ризикових інноваційних фірм (стимулюється підтримка фінансово-кредитних установ, в тому числі діяльність венчурного капіталу і т.д.). Так, у США велике значення надається посиленню конкуренції, полегшення умов для створення мереж взаємозв'язку, кооперації фірм у науково-технічній галузі, зміцненню зв'язків між наукою і промисловістю, підвищення ефективності інвестицій у сферу НДДКР. Відповідно до цих завдань була модифікована контрактна система, здійснені зміни в патентному законодавстві (що склалася в даний час в США контрактна система в значній мірі нагадує систему розподілу та фінансування найбільш великих замовлень в СРСР, для якої державний контроль також був обов'язковий на всіх етапах виконання контракту ). У цілому аналіз інноваційної діяльності в найрозвиненіших країнах підтверджує справедливість неодноразово висловлювалися пропозицій у вітчизняних роботах, присвячених розвитку російської науки, а саме. ефективна державна підтримка НДДКР в підприємницькому секторі повинна виходити з цілей довгострокового розвитку, причому використовуються при цьому інструменти управління повинні бути скоординовані, а фінансування не повинно бути занадто малим.

Особливістю інноваційної діяльності на початку XXI ст. є більш висока ступінь залежності від результатів, отриманих у таких галузях науки, як біотехнологія, інформаційні технології, нові матеріали, нанотехнології і мехатроніки. Значно зросло значення мультидисциплінарних досліджень. У зв'язку з цим дедалі більша увага приділяється зміцненню зв'язків приватного бізнесу з академічним сектором науки, в якому переважно виконуються роботи фундаментального характеру та міждисциплінарні дослідження.

У багатьох країнах уже визріло розуміння, по-перше, важливість фундаментальної науки для розвитку високих технологій, по-друге, необхідність компенсації державою підвищення ризику недофінансування довгострокових наукових досліджень й технологій з тривалим життєвим циклом через скорочення життєвого циклу багатьох інновацій у приватному секторі та , по-третє, небезпеки стимулювання короткострокових досліджень на шкоду довгостроковим (наприклад, на основі вимог підвищити рівень комерціалізації результатів НДДКР в академічному секторі науки і т.п.). Наслідком розуміння цих проблем у великих країнах як державними органами, так і суспільством в цілому стає розробка та реалізація відповідної державної науково-технічної політики для стимулювання та підтримки НДДКР в найважливіших галузях (охорона здоров'я, оборона і т.п.).

Що стосується малих країн, то через брак фінансових ресурсів для проведення досліджень по всіх напрямах НДДКР в них проводиться політика, спрямована на створення провідних наукових центрів, переважно в нових галузях науки. Наголошується Відповідно і підвищений попит з боку компаній на результати наукової діяльності, одержувані в зовнішньому середовищі (тобто фактично компанії здійснюють науковий аутсорсинг або залучають вчених і фахівців, що володіють необхідними знаннями, у свою країну). При дослідженні економіки знань в першу чергу розглядають сектор галузей підвищеного попиту на знання (knowledge-intensive sector), в який в даний час включають, крім сфери НДДКР і освіти, високотехнологічні галузі (виробництво комп'ютерів, засобів зв'язку тощо) та деякі послуги (інформаційні та телекомунікаційні послуги, транспорт - авіаційний та космічний, фінансовий сектор, охорона здоров'я, страхування, культура тощо). Від рівня розвитку цього сектора залежить ступінь інтеграції кожній країни, у тому числі і Росії, у систему світового поділу праці.