Єдиний і загальне еконрміческое простір

В міру становлення ринку у межах конкретних країн поступово складаються відносини, що характеризує пріоритет економічних механізмів узгодження інтересів населення. Досягається це узгодження через забезпечення волі рухи товарів, капіталів, робочої сили, а з другої половини XX ст., - Інформації.

Цю свободу руху забезпечує відповідну систему стимулів і стримувань. У їх мінімальний набір входять єдині грошово-кредитна, фінансова (включаючи податкову), митна та інші системи. Цей розділ обов'язково включає й єдині законодавчі засади, які, крім іншого, гарантують формальна рівність прав громадян.

Дотримання вищезазначених умов сприяє тому, що у межах конкретної держави існують не просто ринкові відносини, але певна, досить стійка їх система, основу якої становить добровільна інтеграція інтересів економічно активного населення. Саме ця досягається еволюційним шляхом інтеграція формує єдиний (ринкова) економічний простір. І тільки в силу і в міру добровільності інтеграції названих інтересів даний простір володіє стійким імунітетом по відношенню до руйнівних для нього тенденціям - сепаратистським, політичним та ін.

Стабільності єдиного (ринкового) економічного простору (далі - ^ єдиного економічного простору) на певному етапі розвитку починає сприяти і державне регулювання. Воно дозволяє погоджувати економічні інтереси з соціокультурними, етнокультурними і т.п. інтересами, реалізованими у позаекономічних «площинах» суспільних відносин і регулює їх права. Причому пріоритет економічних мотивів поведінки ставить межі впливу позаекономічних названих складових на соціально-економічні процеси. Саме тому ефективність державного регулювання багато в чому визначена тим, наскільки останнє враховує дані межі.

Таким чином, має місце деяка загальноісторична послідовність (логіка). Вона така: розвиток ринку; формування єдиного економічного простору; формування інституту демократії; державне регулювання.

Але можлива і друге, що базується на неринкових мотиви поведінки лінія суспільного розвитку, в рамках якої виникають і відтворюються відносини, що формують загальну (неринкове) економічний простір. Усе, що відбувається в його межах регулюється позаринковими (а часто і позаекономічними) механізмами.

Особливість даної лінії розвитку в тому, що держава (центральна влада) монополізує у своїх руках не тільки іманентні йому політичні функції, а й більшу частину функцій економічних.

У результаті виробник, залишаючись основним суб'єктом державного господарювання, разом з тим не є головною суб'єктом прийняття господарських рішень. Їх приймає держава в особі бюрократії. Що ж до прав власника, то вони залежать переважно від співвідношення політичних сил. При цьому населення, природно, чи не є абсолютно пасивним. Однак його активність прямує верхи не на інтеграцію власних економічних інтересів, а на реалізацію цілей, які видаються бюрократією за загальнонаціональні.

Формуванню та розвитку загального (неринкового) економічного простору (далі - загального економічного простору) сприяють різні фактори та інтереси (політичні, оборонні, наступальні, етнокультурні, навіть родинні). Але в будь-якому випадку в межах даного простору центральна влада і владні структури завжди абсолютно відособлені і стоять над інтересами економічно активного населення.

У цих умовах поведінка населення країн і регіонів визначають в першу чергу позаекономічні інтереси. З даної причини цих вплив інтересів на соціально-економічні процеси стає визначальним. Значною мірою цьому сприяє і те, що держава, що діє за посередництвом своєї бюрократії, виступає єдиним суб'єктом власності на інформацію і це дозволяє (природно, у поєднанні з іншими факторами) постійно відтворювати умови, в рамках яких політика підпорядковує собі економіку, а інтерес політичний або етнокультурний - інтерес економічний.

Чисто зовні загального функціонування економічного простору забезпечують ті ж інститути, що й інститути, властиві простору ринкового. І тут необхідно єдність грошової, кредитної та фінансової (включаючи податкову) систем, митних обмежень, законодавства та ін. Але схожість це формально й повністю «перекривається» якісними відмінностями. У чому вони?

По-перше, в тому, що виключається свобода товаровиробників і власників (у тому числі у сфері отримання інформації). По-друге (внаслідок зазначеного), в тому, що, на відміну від єдиного економічного простору, де законодавча і виконавча влади великою мірою підконтрольні громадянам, збереження основ загального економічного простору вимагає, щоб інтереси влади завжди були «вище» інтересів населення.

Отже, логіка формування загального економічного простору якісно відрізняється від логіки формування єдиного економічного простору. Вона не пов'язана ні з освітою справді національного інтересу, ні зі зміцненням принципів демократії. На цій основі може виникнути тільки нормативне суспільство, економіка якого управляється адміністративно-командними методами. Особливість такого суспільства У тому, що норми суспільної життєдіяльності тут перш за все визначаються соціально-політичними пристрастями правлячих ЕЛІТ, * а не реальними соціально-економічними інтересами - інтересами економічно активного населення.