Моделі захисту від безробіття

Незважаючи на загальні тенденції в розвитку систем захисту від безробіття, досить широко різноманітність національних моделей. Застосовуються різні способи їх класифікації, як правило, базуються на типологізації соціальної політики в цілому.

З певною мірою умовності можна виділити дві базові моделі. Перша характерна переважно для північноамериканських країн, що відрізняються ^ високою динамічністю ринку праці (С Ш А, Канада), друга - для більшості країн Західної Європи.

Отлічтел ь н ті риси перших ліберальної моделі: дерегул и р ова н н я ринку праці, жорсткі умови надання матеріальної компенсації, упор на підвищення ефективності від вкладених коштів при розробці та проведенні активних і пасивних програм. Основний акцент ця модель робить на зниження чисельності претендентів на державну соціальну допомогу і, таким чином, скорочення тягаря соціальних видатків держави.

Суттєво, що відповідно до ліберальним підходом в основі захисту від безробіття лежить принцип самодопомоги, що орієнтує як безробітних, так і зайнятих, що знаходяться під ризиком звільнення, на самостійний пошук роботи. Попри те, що роль служби зайнятості в рамках даної системи не заперечується, їй постійно і значно більшою мірою, ніж в умовах західноєвропейської моделі, мають доводити свою значимість і демонструвати високу адаптивність до технологічних нововведень.

Таким чином, в рамках першої моделі безробіття та заходи, що протидіють їй, розглядаються перш за все з точки зору економічних та фінансових втрат суспільства (держави, підприємств, платників податків). Тому система захисту від безробіття в цих країнах більш економічна, вибір активних і пасивних програм жорстко пов'язаний з їх економічною віддачею.

Друга соціальна модель захисту від безробіття отримала розвиток у багатьох країнах Західної Європи і характеризується жорстким, «зарегульованим» ринком праці в поєднанні з досить щедрою системою матеріальної підтримки безробітних.

Мета цієї моделі - плавна адаптація населення до змін, що відбуваються на ринку праці, і повернення до сфери оплачуваної зайнятості безробітних через участь в активних програмах. Відмінною рисою ринків праці більшості західноєвропейських країн є строге законодавче регулювання ринку праці, спрямоване на забезпечення гідних умов зайнятості та захист працівника як більш слабкого партнера трудових відносин.

Законодавчі правила надання права на допомогу з безробіття, розмір допомоги та тривалість її виплати в західноєвропейському варіанті значно м'якшим у порівнянні з переважно ліберальною моделлю.

Розмір страхового допомоги з безробіття, як правило, становить 60% і більше від середнього заробітку, тривалість виплати варіює по країнах та за категоріями безробітних від 1 Року до 5 років. При відсутності або вичерпання права на страхові виплати по безробіттю безробітний стає об'єктом системи соціального допомоги, але також може отримувати матеріальну допомогу через систему служби зайнятості.

Комбінації різних характеристик діючих розвинених систем захисту від безробіття дозволили ОЕСР зробити висновок про «суворості» переважно ліберальної системи і «щедрості» переважно соціальною. Однак варто підкреслити, що незалежно від обраної моделі системи захисту від безробіття обсяг виділених на її фінансування ресурсів залишається значним.