Загальний стан інтеграційного співробітництва в рамках СНД

Будучи повноправною міжнародною організацією, що будує свою діяльність на принципах міжнародного права, СНД ставить завдання:

• сприяти, в міру можливостей, кожній країні-учасниці у здійсненні власної моделі економічних реформ і державного будівництва;

• сприяти розвитку взаємних відносин у багатьох областях - як в економічній, так і в соціально-політичній сферах;

• забезпечувати умови для збереження сформованих духовних, культурних і гуманітарних зв'язків.

Всі ці положення, зафіксовані ще у Біловезьких угоди грудня 1991р., Знайшли підтвердження у прийнятому в] 993 р. Статуті СНД. Крім перерахованих вище, даний документ передбачає наступні основні напрямки узгодженої економічної політики:

• формування загального економічного місця на базі ринкових відносин та вільного переміщення товарів, що послуг, робочої сили і капіталів;

• координацію соціальної політики, розробку спільних програм і заходів щодо зниження соціальної напруженості у зв'язку з проведенням економічних реформ;

• узгоджене систем розвиток транспорту і зв'язку, а також енергетичних систем;

• координацію кредитно-фінансової політики,

• всебічне сприяння розвитку торговельно-економічних зв'язків країн-учасниць Співдружності;

• заохочення і взаємний захист інвестицій;

• сприяння стандартизації та сертифікації промислової продукції і товарів;

• правову охорону інтелектуальної власності;

• сприяння розвитку спільного інформаційного простору;

• здійснення спільних проектів і програм у галузі науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо

Одночасно, ще в період до прийняття Статуту СНД, країнами Співдружності було укладено:

1) багатосторонню Угоду про принципи митної політики (березень 1992 р.), якими передбачалися: створення Митного союзу на загальній митній території, скасування всіх митних податків і зборів при переміщенні товарів між державами всередині цього союзу; узгодження спільного митного тарифу і політики внутрішнього оподаткування всіх імпортних товарів, що ввозяться на митну територію союзу з третіх країн;

2) Договір про Економічному союзі країн Співдружності (вересень 1993 р.), що передбачав створення загального економічного простору, забезпечення вільного переміщення товарів і послуг, капіталів та робочої сили.

Невдовзі після прийняття Статуту СНД до зазначених основних документів додалися:

3) Угода про створення зони вільної торгівлі країн СНД (квітень 1994 р.), що передбачала скасування тарифних (митних) і кількісних обмежень у взаємній торгівлі;

4) Угода про платіжна спілка (жовтень 1994 р.), що передбачає цілковиту, вільну і взаємну конвертованість національних валют.

При всій значимості прийняття Статуту та інших зазначених вище документів про заснування і розвитку СНД, спільними недоліками їх є:

• відсутність чітко прописаного механізму реалізації положень зазначених вище;

• невизначеність взаємних повноважень міждержавних органів влади і управління та загальних органів Співдружності в частині організації конкретних заходів у рамках здійснення зазначених узгоджених напрямків економічної політики.

Аналіз показує, що всупереч теорії і міжнародній практиці інтеграційного розвитку, що передбачає послідовне сходження від нижчих до більш високими сходами (етапів) співробітництва, характерною рисою відносин усередині СНД стали безсистемні дії, коли спроби перескочити через етапи інтеграційного розвитку чергуються з «відкатами» в намічуваних цілях. У підсумку, незважаючи на те, що до кількісно 1994 СНГ включало в себе вже 12 країн-членів з числа 15 колишніх союзних республік СРСР (за винятком прибалтійських), якість їх відносин залишало бажати кращого: жодне з приймалися в період 1992-1994 рр.. рішень фактично так і не було реалізовано.

Такий стан веде до неминучого регресу у економічних і політичних відносинах сторін, коли з кожною новою невиконаною завданням, у свою чергу, поглиблюється криза у взаєминах.

Ситуація погіршувалася тим, що одночасно з наростанням кризи у взаємовідносинах країн Співдружності характерною рисою першого етапу розвитку СНД став і гострий соціально-економічну кризу всередині більшості самих країн. Спільною рисою всіх держав, що утворилися після розпаду СРСР, став масштабний спад виробництва. Так, падіння ВВП виробляється в середньому по СНД за 1991-1995 рр.. досягло майже 50%. За підсумками 1995 масштаби виробництва не перевищували рівня початку 70-х рр.., І воно забезпечувало потреби населення і господарства на рівні, близькому до критичного. У всіх без винятку республіках - членах СНД спостерігалося стійке ослаблення інвестиційної активності - скорочення інвестицій в основні фонди в середньому по Співдружності в цей період склало близько 65%.

Кризові явища в економіках країн СНД були спричинені значною мірою порушенням господарських зв'язків між колишніми республіками СРСР. Розрахунки показують, що розрив цих зв'язків обумовив близько третини спільного економічного спаду в країнах СНД. Загалом, відповідно до офіційної статистики, за 1991 - 1995 рр.. товарообіг у рамках СНД у вартісному вираженні зменшився на 60%. Одночасно частка взаємної торгівлі республік Співдружності в загальному їх товарооборот неухильно знижувалася: до 53% у 1992 р., 40% в 1994 р. і 35% в 1995 р.

При цьому найбільш помітним виявилося зниження товарообігу Росії з партнерами в СНД - майже в 5 разів, а його частка в загальному обсязі російської зовнішньої торгівлі впала до 21-22% в 1995 р.

Посиленню відцентрових тенденцій у 1992-1995 рр.., Подальшого розриву економічних зв'язків між країнами Співдружності сприяли також:

• переорієнтація колишніх міжреспубліканських поставок в рамках СРСР на ринки далекого зарубіжжя у зв'язку зі зростаючими взаємними неплатежами за здійснюються поточні постачання продукції;

• стиснення масштабів виробництва внаслідок, по-перше, втрати загальної керованості національними економіками, раніше що були складовими частинами єдиного народно-господарського комплексу СРСР, по-друге, лібералізації цін і, по-третє, проведення жорсткої грошово-кредитної політики;

• нижчий (в умовах лібералізації цін) рівень конкурентноздатності продукції, виробленої державами Співдружності, у порівнянні з продукцією, що імпортується з третіх країн, що робило більш кращим розвиток торговельних відносин з останніми.

Найбільш сильний удар, яке СНД отримало за весь період 1990-х рр.., Стали російський дефолт 17 серпня 1998 і наступна девальвація російської національної валюти - рубля. Фактично почався новий етап розвитку загальної кризи на території СНД, що тривала до кінця 1999 р., коли економіка країн Співдружності, найбільш тісно пов'язаних з Росією, зазнала важких втрат. У першу чергу це було викликано різким зростанням негативного сальдо в їх торгівлі з Росією внаслідок:

• здешевлення російського експорту від падіння рубля;

• одночасного подорожчання власні товарів на російському ринку.

У результаті кризи з підсумками 1998 р. питома вага країн СНД у загальному обсязі російського товарообігу, після деякого увеліченій'в 1996-1997 рр.., Знову знизився до 22,3%. Одночасно вийшло, що російський криза фактично перекрив не тільки власної економіці, а й економіці партнерів по СНД можливості залучення серйозних інвестицій у свої господарські комплекси, а також подальших запозичень на міжнародних ринках капіталу.

У ході розвитку соціально-економічних процесів у різних країнах СНД виявилися суттєві відмінності. Так, наприклад, у ряді колишніх союзних республік вдалося істотно зменшити темпи спаду промислового виробництва (Білорусь, Туркменістан) або навіть збільшити обсяги виробленої продукції (Узбекистан). Цього вдалося досягти завдяки меншій втрати державного регулювання соціально-економічних процесів, чого не допустили у вказаних вище державах і що одночасно виявилося характерним для більшості інших країн СНД. У той же час можна виділити наступні загальні тенденції кризової еволюції держав Співдружності:

• дезінтеграційні процеси сформували в переважній більшості країн СНД системи відтворення, орієнтовану значною мірою на експортно-сировинні галузі та фінансово-посередницьку діяльність;

• виявилися ніби незатребуваними і утворили стійку кризову зону машинобудівний комплекс (за винятком Республіки Білорусь), виробництво споживчих товарів і конструкційних матеріалів;

• відбувалася стійка деградація структури промислового виробництва та експорту, у них з року в рік зростала частка енерго-сировина-вих галузей;

• внаслідок підвищеного зносу основних виробничих фондів, зростання енергоємності та матеріалоємності виробництва залишається, недоамортізаціі відбувалося масове якісне погіршення виробничих характеристик;

• звузився фронт фундаментальних наукових досліджень, погіршувалися умови матеріально-технічного забезпечення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, прискореними темпами скорочувалася наукоємне і високотехнологічне виробництво;

• зменшувався попит на робочу сили, у зв'язку з чим зростала явна та приховане безробіття одночасно з дискваліфікацією трудового потенціалу (особливо - наукомістких галузей).

В цілому можна зробити висновок, що за підсумками 1990-х рр.. минулого століття політична і міждержавна економічна інтеграція в рамках СНД на багатосторонній основі так і не відбулася. Весь зазначений період характеризувався наростанням кризових явищ у взаєминах країн - членів СНД, що підсилюються неефективністю діяльності механізму взаємної співпраці.