Головна Світова економіка Світова господарська система Критерії виділення підсистем світового господарства

Критерії виділення підсистем світового господарства

Світове господарство, будучи цілісною системою, складається з різних частин, підсистем, які мають певну спільність і відмінності. У своєму розвитку не лише підсистеми переслідують спільні цілі глобальної системи, але і вирішують свої властиві їм завдання. Цього відношенні на них впливають закономірності двоякого роду - внутрішні та зовнішні.

Для виділення підсистем світового господарства застосовують цілий ряд критеріїв:

• характер господарства соціальної структури;

• рівень економічного розвитку;

тип економічного зростання;

• рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків.

1. Одним з найважливіших критеріїв виділення підсистем економічних виступає соціально-економічна структура господарства, яка грунтується на формах реалізації власності. Форми реалізації власності виступають важливим фактором розвитку світового співтовариства, роблячи визначальний вплив на формування суспільних відносин. Різні форми власності відображають різні ступіні в поділі праці, а відносини індивідів до засобів праці визначають їх ставлення один до одного. Економічна реалізація власності виявляється насамперед в умовах з'єднання засобів виробництва з робочою силою, при цьому важливу роль відіграють конкретні організаційно-правові форми підприємств і господарської діяльності. Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми в процесі виробництва, але й форми розподілу виробленого продукту, його обміну і споживання. Вона показує, в якій якості в цьому процесі виступає особистий фактор виробництва, якими є ступінь і характер розвитку ринкових відносин.

Той чи іншої соціальної структури економіки притаманна певна послідовність у розвитку окремих сфер господарства. Зі зміною цієї послідовності відбувається зміщення пріоритетів у структурі відтворення, включаючи розподіл національного доходу, тому соціальна структура господарства у певній мірі впливає на формування нею певних періодів розвитку підсистем.

2. Поширеним критерієм визначення підсистеми виступає рівень
економічного розвитку, який загалом характеризується обсягом ВВП на душу
населення. Рівень розвитку включає також ступінь індустріалізації господарства (переклад
виробництва на машинну основу) і структури виробництва, які є важливими
умовами зростання національного доходу. Сучасний етап індустріалізації
характеризується широким використанням інформаційної техніки та технології,
що дають велику економію уречевленої праці, так само як і попередні
технічні зрушення.

Структура промислового складається з виробництва засобів виробництва і предметів споживання. В індустріальних країнах важливе місце займає виробництво споживчих товарів тривалого користування, а рівень виробництва засобів виробництва і предметів споживання приблизно однакові.

В міру підвищення економічного рівня розвитку зменшується витрата сировини й енергії і замість натуральної сировини у все більшій мірі використовуються матеріали промислового, в основному хімічного походження.

По рівню національного доходу на душу населення країни поділяються на кілька груп:

• країн з високим рівнем національної доходу на душу населення - понад 9 тис. дол (відгуки 1995 р.). Це понад 30 країн. До їх числа входять більша частина країн Західної Європи (за винятком Албанії, Греції та Югослов'янська республік та ін), США, Канада, Японія, а також Ізраїль, Південна Корея, Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати;

• країни зі середнім рівнем національного доходу на душу населення - від 750 до 8,5 тис. дол До цієї групи входять понад 80 країн. Це Греція, ПАР, цілий низку латиноамериканських країн, у числі яких Венесуела, Бразилія, Уругвай, Трінідат і Тобаго та ін До них примикає більша група держав країн Центральної та Східної Європи, окремі країни Азії та Африки. Вони у свою чергу діляться на дві підгрупи - вищий за середній (17 країн) і нижче середнього рівня доходу;

• країни з низьким рівнем доходу, в яких ВВП на душу населення не перевищує 750 дол. Це близько 60 держав, у тому числі Індія, Китай, Пакистан, населення кожної з них перевищує 100 млн чол. Ця група включає 6 колишніх республік СРСР (центральноазіатські, Азербайджан, Молдова). Цю Ефіопія замикають групу, Танзанія, Сомалі, цар, Сьєра-Ліоне.

3. Важливим критерієм визначення підсистем світового господарства виступає
тип економічного розвитку, що виражає не тільки кількісні зміни в
виробництві товарів і послуг, але й певні якісні зрушення.

• При екстенсивному типі розвитку економічне зростання досягається за рахунок
кількісного збільшення факторів виробництва при незмінній технічній основі,
що призводить до практично незмінної ефективності виробництва.

Інтенсивний тип економічного розвитку базується на збільшенні масштабів
випуску продукції шляхом якісного вдосконалення факторів виробництва. Це
припускає удосконалювання засобів і предметів труда, підвищення кваліфікації
робочої сили, поліпшення організаційних параметрів виробництва, завдяки чому
приріст виробництва забезпечується переважно за рахунок збільшення громадської
продуктивності праці.

У реальному дійсності нема «чистих» типів економічного розвитку, тим не

менш стосовно окремих підсистем можна говорити про переважно екстенсивного йди переважно інтенсивної формах виробництва, що змінюють один одного протягом повоєнних років. Так, розвиток економіки індустріальних країн до середини 60-х років за багатьма ознаками відноситься переважно до екстенсивного, а в останні двадцять років - переважно до інтенсивного типу розвитку.

4. Характеристика і підсистем місце в світовому господарстві нерозривно пов'язані з роллю в національних господарствах зовнішнього сектору, який знаходить своє вираження в експорті й імпорті товарів і послуг, русі капіталу. Він зачіпає напрямку, міри і форми участі країни в міжнародному поділі праці.

Світовий рівень розвитку продуктивних сил інтернаціоналізація виробництва виключають можливість ефективного ведення господарства в рамках замкнутих комплексів. Міжнародний обмін забезпечує приплив відсутніх чи більш дешевих споживчих і капітальних товарів і послуг, а також доступ до додаткових ринків збуту. До основних показників, що характеризують роль зовнішньоекономічних зв'язків, відносяться експортні й імпортні квоти товарів й послуг, товарна структура зовнішньої торгівлі, характер участі в міжнародному русі капіталу, технології, робочої сили, ступінь відкритості (інтернаціоналізованності) господарства.

Відкритість економіки зазвичай розглядається у функціональному та організаційному, інституціональному аспектах. Функціональний підхід визначає ступінь залучення країни до міжнародного розподілу праці або залежність національного відтворення від зовнішньоекономічних зв'язків. На практиці функціональна відкритість оцінюється найчастіше розмірами експортної та імпортної квот, тобто ставленням імпорту та експорту до ВВП.

Інституційна відкритість вимірюється рівнем лібералізації торговельного і валютного режимів країни. Приймається в розрахунок значення торговельних субсидій, непрямих податків, валютних, ліцензійних й інших обмежень.

Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють в світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки посилюються, при цьому зовнішньоторговельний оборот досягає такого рівня, коли він починає стимулювати або гальмувати загальне економічне зростання. Вважається, що він починає робити стимулюючий і гальмівний вплив на господарство з того моменту, коли він досягає рівня близько 25% до валового внутрішнього продукту (Y)

X + IM

0,25

Y

Іншим критерієм відкритого економіки характеру є коефіцієнт еластичності зовнішньоторговельного обороту по відношенню до ВВП

А (X + IM)

Е =,

A Y

Е - коефіцієнт еластичності зовнішньої торгівлі до ВВП;

A (X IA + 4) - приріст експорту та імпорту за певний період;

A Y - приріст ВВП за той же період.

Коефіцієнт еластичності попиту на імпорт за доходами свідчить, наскільки зростає імпорт у випадку збільшення ВВП на 1%. Коефіцієнт еластичності попиту на експорт показує залежність між темпами зростання експортної продукції даної країни і ВВП держав, що імпортують цю продукцію. Звісно, чим більше «відгукується» експорт на зростання економічної активності у світі, тим краще це для економіки країни-експортери. Коефіцієнт еластичності експорту або більше імпорту одиниці свідчить про збільшення відкритого характеру економіки, коефіцієнт, менший

одиниці, - про його зменшенні.

Відкритість економіки пов'язана з впливом участі країни в міжнародному поділі праці на формування структури її виробництва. У господарстві більш або менш замкнутого характеру структура виробництва залежить, з одного боку, від наявних у країні капіталу і ресурсів, з іншого боку - від структури внутрішнього попиту. Для відкритої економіки характерно, що міжнародний поділ праці впливає на прийняття рішень, що стосуються формування внутрішньої структури виробництва.

5. Досить важливою ознакою виділення підсистем виступає величина їх економічного потенціалу, що залежить не тільки від рівня розвитку, а й масштабу продуктивних сил, чисельності населення, розмірів території, наділеного природними ресурсами. Тому такі країни, що Китай, Індія, не без підстави виділяються поруч дослідників в окремі підсистеми.

На підставі насамперед першого з розглянутих критеріїв у світовому господарстві виділяється певна кількість підсистем. Найбільш великими підсистемами чи метасістемамі є три гурту національних економік:

• промислово розвинені (капіталістичні) країни;

країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні країни або з
централізованим плануванням економіки);

• країни, що розвиваються.

Фактично з цих трьох груп країн єдиної підсистемою є промислово розвинені країни.

Міжнародні організації не мають єдиних підходів до визначення підсистем світового господарства. ООН і МВФ виділяють вище названі підсистеми світового господарства, але їх склад відрізняється. Так, статистика ООН включає в розвиваються, Південну Корею, Сінгапур, які досягли високого рівня розвитку і мають подібну з західними країнами соціально-економічну структуру економіки.

Дослідники Світового банку основним критерієм виділення груп країн вважають рівень ВВП на душу населення. У підручнику склад підсистем ближче до класифікації МВФ.