Структура пропозиції

Стан і розвиток внутрішніх ринків визначаються як попитом, так і пропозицією або товарним забезпеченням, структурою і динамікою місцевого виробництва. Між попитом й пропозицією існує тісний взаємозв'язок. Розвиток продуктивних сил і якісна диференціація трудової діяльності ведуть до відокремлення різних видів праці і споживання. Зрушення в предметній структурі пропозиції відбуваються під впливом невідповідностей у темпах зростання окремих галузей економіки і безпосередньо залежать від параметрів відтворення: величини та динаміки ВВП, розмірів фонду накопичення, ефективності його використання. У свою чергу, зміна галузевої структури господарства має безпосередній вплив на темпи і пропорції виробництва.

Кожному щодо тривалого періоду в розвитку продуктивних сил відповідає певна структура пропозиції або галузева структура господарства, яка спирається на реальний попит. Вихідним моментом її виступає технічна база, засоби виробництва. У другій половині XX ст. структурні зрушення в економіці розвинених країн відрізнялися значними структурними перетвореннями, особливо в останні десятиліття. При помірних темпах зростання вони відбувалися перш за все на мікрорівні, усередині окремих секторів і галузей господарства.

Однією з найважливіших особливостей галузевої структури. Стало розширення сфери послуг що акумулює величезні матеріальні та трудові ресурси. Наприкінці 90-х років тут була зосереджена понад 60% усіх зайнятих, створювалося 69% ВВП (1913 р. - 33%). Перелив ресурсів на користь галузей нематеріальної сфери обумовлений дією ряду факторів. Послуги обслуговують безпосередньо виробництво, виконують функції обміну і розподілу. Особлива роль належить галузями невиробничої сфери в постійному відтворенні інтелектуального потенціалу як найважливішого чинника розвитку виробництва і підвищення його ефективності.

Найбільшими секторами сфери послуг є послуги виробництва та населенню.До числа останніх належить швидко розвивається комплекс підприємств відпочинку. У сучасних умовах використання досягнень науки й техніки підвищує вимоги до робочої сили. Ускладнення виробничих процесу веде до збільшення обсягу і якості знань, вимагає від працівників стійкості до тривалим нервово-психічним навантаженням. Інтенсифікація праці, викликана його механізацією,

означає все більшого ущільнення робочим часом, зростає одноманітність процесів. Все це веде до збільшення фізичній втомі і нервового напруження. Великий вплив на підвищення ролі відпочинку у процесі відтворення робочої сили роблять умови життя в містах.

Розвиток сфери послуг і підвищення її частки в країнах промислових дали підставу
для появи постіндустріального суспільства концепцій (Д. Белл, X. Кан, А.

Тоффлер). Виділення Критерієм поняття постіндустріального суспільства слугують техніко-економічні, а не соціально-економічні зрушення. Ця концепція відзначає підвищення значення духовних цінностей в житті людей, а також ролі високоосвічених фахівців у господарських і політичних процесах

У сфері матеріального виробництва найважливішим сектором залишається промисловість.Її частка у ВВП даної підсистеми світового господарства зростала до середини 60-х років. Зараз вона становить 28%. Переважна значення в общеіндустріальной структурі зберігає обробна промисловість, становлячи приблизно 68%. У її складі основне місце займають машинобудівні галузі, частка яких в середині 90-х років становила 45%, а в 1980 р. - 35%. Машинобудування відіграє виняткову роль в формуванні активної частини продуктивного капіталу, що реалізується як за рахунок активної розробки і впровадження науково-технічних нововведень в галузях самого машинобудування, так і шляхом забезпечення всіх сфер і галузей економіки засобами праці, втілюють досягнення науки і техніки.

В 50-60-ті роки переважає питому вагу займали традиційні галузі: верстатобудування, промислове обладнання, авто-і суднобудування. У наступні десятиліття відбулося збільшення питомої ваги наукомістких галузей (виробництво електронної техніки, засобів зв'язку,-контрольно вимірювальних приладів), питома вага яких у загальному обсязі продукції машинобудування в провідних країнах перевищив 40-50%.

Поява більшості новітніх галузей і виробництв викликано не тільки збільшенням потреб в зборі, передачі і обробці інформації, але й необхідністю автоматизації процесів управління та виробництва як найбільш перспективного засобу підвищення продуктивності праці і економії засобів виробництва.

У задоволенні виробничого та споживчого попиту особливе значення має будівництво, в якому створюється 6% ВВП. У структурі вартісної будівельного виробництва переважає виробнича сфера, на частку якої припадає 3 / 4 праць, житлове будівництво займає частку, що залишилася. В останні десятиліття спостерігалося зростання частки матеріальних витрат в обсязі будівельних робіт. Це відбувалося під впливом розвитку будівництва індустріальних методів, застосування

матеріалів і конструкцій більш високої заводської готовності, що знижують витрати живої праці. У структурі матеріальних ресурсів збільшилась частка нових матеріалів та застосуванням конструкцій з пластмас, легких металів, комплектуючих вузлів і частин, що свідчить про розширення міжгалузевих зв'язків будівництва за рахунок появи нових стадій і ланок у виробничих процесах.

Великим виробничим потенціалом сільське господарство має, хоча його частка у ВВП розвинених країн невеликою - 2,0% (1913 р. - 1 / 3). 1енденція до зниження частки сільськогосподарського виробництва йде з початку століття в зв'язку зі підвищенням його ефективності і, насамперед, продуктивності праці. Внаслідок зростання доходів і попиту населення на високоякісні продукти в білкові структурі сільського господарства переважає тваринництво, а в ньому - м'ясний напрямок, при цьому збільшилася частка свинарства та птахівництва. Відбулося істотне покращення якісної структури продукції - вміст поживних речовин, товарний вигляд, придатність до промислової технології та переробки.

Підвищення вимог харчової промисловості до якості сільськогосподарської продукції, що йде на промислову переробку, вимагало перебудови селекційній роботи і супроводжувалося поглибленням спеціалізації ферм. Регіональна структура виробництва стала в більшій мірі відповідати природним і економічним ресурсом районів і зон і сприяла збільшенню виробництва відносно дешевих продуктів високої якості.

Перехід до індустріальних методам виробництва призвів до агропромислового формуванню комплексу до економіки, створення виробничої інфраструктури та соціальної. Змінилася система одиничного поділу праці на окремих підприємствах. Роль первинної техніко-виробничої одиниці перейшла від ферми до агропромислового об'єднання. Безпосереднє сільськогосподарське виробництво перетворилося на частина агропромислового комплексу. Це сприяє технологічного розвитку спеціалізації, коли ферма виробляє не цілий продукт, а виконує тільки одну операцію в процесі її виробництва. Цей процес веде до поглиблення внутрішньогалузевої спеціалізації, зростання обсягу проміжного продукту.

Сільське господарство цієї підсистеми світового господарства перетворилося на одну з найбільш капіталомістких галузей економіки. В сільському господарстві провідних країн у розрахунку на зайнятого застосовується основного капіталу більше, ніж у промисловості. Технічний прогрес в цій галузі вже виражається не стільки в збільшенні маси застосовуваних засобів виробництва, скільки у їх удосконалення, і тим самим залежить від швидкості оновлення основного капіталу.

Забезпечення пропозиції, відтворювального процесу неможливе без підтримання певних пропорцій у розвитку галузей виробничої та споживчого призначення. У міру підвищення технічного рівня виробництва та з метою підтримки своїх товарів високої конкурентоспроможності на міжнародних ринках промислово розвинені країни відмовляються від виробництва більш простих споживчих та інвестиційних товарів, а диспропорції на внутрішніх ринках нівелюються імпортом з інших країн. Одночасно значна частина високотехнологічної та якісної продукції проводиться для реалізації на зовнішніх ринках.