Етапи економічного розвитку Індії

Розвиток економіки незалежної Індії досить характеризується чітко вираженими режимами відтворення чи етапами розвитку.

• Перше десятиліття відносять до стабілізаційного періоду, коли формувались
основи господарського механізму. Завоювання незалежності поклало кінець
позаекономічному примусу і торгової експансії з боку Британії, прямого
контролю англійського капіталу над окремим галузям економіки. Умовою створення
внутрішнього ринку та підйому національної господарювання на цьому етапі ставало
усунення диспропорцій, що виникли внаслідок штучного розподілу країни, який
порушив склалися галузеві та територіальні пропорції особливо. Важливим
напрямом політики стало усунення спадщини феодалізму (система заміндарі). У цей
період була висунута і розроблена концепція поєднання централізованого
планування і ринкових зв'язків.

Створення вихідних передумов для розвитку національної економіки включало помірне стимулювання великого капіталу в промисловості, запровадження імпортного протекціонізму та валютного контролю. Необмежена конкуренція закордонних товарів створювала серйозний інвестиційний бар'єр на шляху формування індійського капіталу, збільшувала мінімальну суму, якої повинен був мати у своєму розпорядженні окремий власник грошей або товару для того, щоб перетворитися на капіталіста. Масовий зростання дрібного та середнього підприємництва затримувався, сильно обмежувався процес переростання дрібних і середніх капіталів в більші. Індійське держава підтримувала дрібне виробництво з використанням масового традиційного ручної праці, щоб забезпечити необхідний рівень зайнятості та виробництво дешевих споживчих товарів

• Другий період - з середини 50-х до середини 60-х років - виділяється
інтенсивної індустріалізацією, коли було вжито заходів по перебудові
існуючих виробничих відносин, обмеження свободи ринкових сил і
іноземного капіталу. Ідеологічно з середини 50-х років це оформлялося гаслом
побудови «суспільства соціалістичного зразка». Однак при існуючому
співвідношенні соціальних і політичних сил зусилля держави були спрямовані на те,
аби форсувати перехід від колоніальної соціально-економічної структури до
капіталістичної.

Освіта державної власності йшло за основними напрямками: перехід до рук національного держави власності колоніальних властей; націоналізація ряду приватних компаній, що належать національному капіталу; будівництво нових підприємств на державні кошти.

Індустріалізація проводилася у формі заміни імпорту. При здійсненні курсу на розвиток «самопідтримуються й самозабезпеченості» економіки важливе значення

надавалося зниження залежності від зовнішньої допомогою, диверсифікованості за вітчизняну продукцію. Головний зрушення у основний період форсованої індустріалізації полягала в різкому збільшенні питомої ваги металургійній, машинобудівній та хімічній промисловості.

Випереджальне зростання імпортозамінних галузей великої промисловості стимулювався суперечностями між Індією і західними країнами. Частка промисловості у чистих капіталовкладень зросла з 26,4% у першій половині 50-х років до 41,1% першої половині 60-х років.

Курс на розвиток важкої промисловості дозволив міський буржуазії спертися на підтримку широких патріотичних сил, зацікавлених у зміцненні політичної незалежності. Одночасно він допускав співіснування і промислового капіталу верхівки традиційних укладів, мали в своєму розпорядженні великим політичним впливом. Зросла роль держави в підприємницькій сфері. Все це сприяло формуванню передумов для створення багатогалузевого комплексу, що охоплює виробництво проміжної продукції і капітальних товарів. Одночасно зросли диспропорції між промисловістю та сільським господарством.

• На етапі з середини 60-х років були зроблені цілеспрямовані зусилля по
ліквідації диспропорцій різких між великою промисловістю, сільським господарством
і дрібним виробництвом. В ці роки було покладено початок стратегії «зеленої
революції », ухвалені програми допомоги сільської бідноти, виявлялося сприяння
дрібному виробництву. Новий цикл аграрних перетворень проходив шляхом вогнищевого
розвитку в силу протидії їм з боку феодальних сил.

До середини 70-х років темпи зростання виробництва продовольства відставали від темпів зростання населення. З метою структурних згладжування і регіональних відносин проводилися аграрні перетворення. Вони проходили на рівні штатів та розтягнулися на тривалий термін. Проводилися аграрні реформи не забезпечили істотного перерозподілу землі. Створилася черезсмужжя у феодалів на вилучених землях зберігала основні риси старої феодальної і напівфеодальної системи внаслідок збільшення числа нерентабельних господарств.

Держава захисту державної підтримки і промисловості і дрібного підприємництва забезпечувала стійкість підприємницького сектора. Середній рівень банкрутств став найменшим порівняно із попередніми періодами, але число збиткових підприємств зросла. Важливою віхою у перегляді політики економічної на цьому етапі була націоналізація комерційних банків в 1969 р., ослаблення митного протекціонізму. В 60-ті роки відбулося зниження митної захисту з 200% до 69%, а вона залишалася високою.

• Середину-70 х - кінець 80-х років можна виділити як етап щодо
збалансованого зростання, яке було обмежене внутрішнім попитом. Характерна риса
цього етапу - попит став стримувати розвиток не тільки окремих галузей великої
промисловості, а й усього приватного сектору. На це серйозне вплив зробили зовнішні
умови відтворення, зокрема, підвищення цін на товари сировинні. В
економічну політику задачі прискорення зростання все більше поступалися цілям підтримки
рівноваги сучасного секторів і традиційного. Уже до кінця 70-х років процес
форсованої товарній трансформації по ряду параметрів наблизився до завершення.
Розвиток капіталістичних відносин в основних галузях економіки придбало
самопідтримуючий характер.

Ускладнення проблем структурних перетворень викликало необхідність прийняття державою ряду стабілізуючих заходів, включаючи проведення спеціальних програм допомоги сільській бідноті. Ці програми передбачали розподіл бідноти серед худоби, інших засобів виробництва, а також організацію громадських робіт у селі з метою збільшення зайнятості. В середині 80-х років на ці цілі було направлено 7% загальних

планових асигнувань. Були зроблені спроби прискорити технічну модернізацію великого виробництва на основі збільшення державних капіталовкладень і розширення дії ринкових сил. Особлива проводилась політика відносно «хворих» підприємств. Для запобігання їх банкрутства і пов'язаної з цим держава безробіття націоналізував низку таких підприємств або встановило над ними державне управління. Одночасно проводилася політика розвитку дрібного підприємництва у сільській місцевості (сільська індустріалізація). Це вимагало великих державних коштів.

У другій половині 80-х років дефіцит державного бюджету щорічно становив 7-9% ВВП. Державний обов'язок піднявся з 51 до 66% ВВП, а зовнішня заборгованість збільшилася з 16 до 29% ВВП.

До кінця цього періоду відбулися великі зміни в галузевої структури обробної промисловості. У півтора-два рази скоротилася частка продовольчих товарів, бавовняних тканин, джутових і текстильних виробів. У середині 50-х років близько +2 / 3 сукупної продукції промисловості припадало на харчові та текстильні товари, в кінці 80-х років - приблизно 1 / 3. У два-три раза зросла частка нафтопродуктів, хімічних товарів, машинобудування. Частка інвестиційних товарів досягла майже 10% промислового виробництва.

Розвиток промисловості привело до створення в країні багатогалузевого господарського комплексу, перетворення національного господарства в саморозвиватися, самодостатню систему.

• П'ятий охоплює період 90-ті роки і характеризується лібералізацією економіки. У цей період в силу кардинальних соціально-економічних змін у світовій та індійській економіці найбільш потужні монополістичні групи намагаються вирішити економічні проблеми країни переважно шляхом активізації зовнішньоекономічних зв'язків, у тому числі співпрацею з ТНК.

Було проведено дерегулювання зовнішньоекономічної сфери. Середньозважений тариф знижений з 87% до 16%, а курс рупії по відношенню до долара - в 2,4 рази. Іноземний капітал отримав можливість придбати 51% акцій у 34 пріоритетних галузях. Число галузей, в яких розвивався державний сектор, скорочено з 17 до шести. Державні підприємства отримали більшу автономію при провадженні господарської діяльності, їм дозволено створювати спільні підприємства.

Водночас уряд проводив політику пріоритетною підтримки вітчизняних підприємців. Скорочення державної власності здійснювалося обережно, шляхом комерціалізації підприємств.

Соціально-економічні реформи не дали до прискоренню економічного зростання. Середньорічний приріст, за різними підрахунками, знаходився в межах 5-6%, що нижче показника 80-х років. Щоб країни, що розвивається дані темпи зростання не забезпечують економічного прориву та значне зниження бідності.