функции политического лидерства

Організаційні форми підприємництва

Усе різноманіття підприємницьких структур являє собою прояв видових відмінностей трьох організаційних форм підприємництва: індивідуальної, партнерства та корпорації. Названньк форми прийнято ділити на дві групи - приватні та громадські. До першої групи належать індивідуальні підприємці та партнерства, а до другої-корпорації.

Ділення це носить неформальний характер. По-перше, для індивідуальної форми і товариства, характерне безпосереднє об'єднання функцій володіння і управління, у той час як корпорації властиве повне відокремлення цих функцій. По-друге, щодо приватних форм господарська відповідальність за здійснення підприємницької діяльності, як правило, поширюється на самих власників. Тут власність підприємства не відокремлена від власності власника - на відміну від корпорації, де таке відокремлення чітко зафіксоване й обмежує відповідальність її власників. По-третє, якщо корпорації зобов'язані функціонувати у відкритій для суспільства формі, публікуючи щорічно звіт про результати своєї фінансової діяльності, то індивідуальні підприємці й товариства мають право зберігати конфіденційність у цьому відношенні, надаючи таку інформацію лише уповноваженим органам.

Індивідуальні підприємці. Індивідуальні підприємці - особи, які здійснюють комерційну діяльність на основі належної їм власності, безпосередньо управляють нею і несуть повну майнову відповідальність. Одноосібне підприємництво - найбільш проста і найпоширеніша форма підприємництва. Зазвичай вона представлена невеликими підприємствами сфери торгівлі та послуг, ремісничими майстернями та селянськими господарствами. Поширення її пояснюється не лише простотою організації та оформлення, але і низкою наявних у неї переваг - сильною мотивацією, оперативністю і гнучкістю.

Сильна мотивація індивідуального підприємця зумовлена не лише тим, що він привласнює весь прибуток, але і його причетністю до управлінської діяльності, що приносить йому задоволення і разом з тим забезпечую-щй становище в суспільстві. Працюючи безпосередньо зі споживачами, индив-дуапьньк підприємці найбільшою мірою обізнані про ринковий попит і здатні швидко реагувати навіть на незначні коливання кон'юнктури Здійснюючи виробництво в незначних масштабах, вони можуть швидко переорієнтувати його на випуск більш конкурентоспроможної продукції, що дає їм певні переваги.

У той же час фактори, що обумовлюють переваги індивідуального підприємця, роблять і зворотну дію. По-перше, фінансові можливості окремого підприємця обмежені, і він не в змозі організувати велике виробництво. Це означає, що при закупівлі ресурсів невеликих пнмі партіями він змушений платити більш високу ціну, а невеликі масштаби виробництва не дозволять йому отримати всю можливу економію від масштабу Все це зумовлює більш високі економічні витрати, знижуючи конкурентоспроможність малого підприємця. По-друге, виконання однією людиною різних функцій - управлінської, фінансової, маркетингової і кадрової - знижує ефективність управління загалом через надмірне навантаження, так і через брак знань. І все ж найбільш істотним недоліком індивідуальної форми підприємництва є повна господарська відповідальність підприємця Він стає заручником свого «справи», оскільки в правовому відно-пніі підприємець відповідає не лише активами підприємства, але і всім своїм майном, що робить ризик дуже високим і стримує новаторські можливості .

Товариство (партнерство). Подолання зазначених недоліків можливе за допомогою організації товариства. Товариство (партнерство) являє собою об'єднання закритого типу з обмеженим числом учасників, що здійснюють спільну діяльність на основі пайової власності й беруть безпосередню участь в управлінні.

У ряді характеризують товариство рис слід виділити: 1) фіксований склад учасників, 2) пайову участь у капіталі підприємства, 3) особисту майнову відповідальність.

В організаційному плані товариство, хоч і вимагає укладення договору між його учасниками, є досить простою формою підприємництва. Зберігаючи переваги індивідуального підприємництва, сю надає великі можливості для залучення ресурсів, зокрема - залучення кредитних джерел. Товариство - це спосіб зниження підприємницького ризику: будучи розділеним між учасниками товариства, ризик знижується щодо кожного з них. Крім того, об'єднання знань багатьох людей, можливість їх спеціалізації на певних функціях управління значною мірою усувають проблеми, з якими стикається індивідуальний підприємець.

Однак і товариство не позбавлене недоліків. По-перше, розподіл функцій управління між його учасниками породжує ймовірність виникнення конфліктів у боротьбі за лідерство. Крім того, знижується Огер-вність у прийнятті рішень. По-друге, для товариства зберігає надмірна відповідальність учасників, причому в значній мірі зумовлена й чужими помилками. Все це робить цю форму організації підприємницької діяльності досить вразливою, внаслідок чого вона найменш поширена.

Корпорація. Корпорація - засноване на пайову участь у капіталі об'єднання, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників.

Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці ХГХ століття і була зумовлена якісними зрушеннями у розвитку продуктивних сил суспільства. Вона якраз була тією формою, яка, з одного боку, розширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, а з іншого - обмежила рівень особистого ризику, надзвичайно збільшеного у зв'язку з масштабними фінансовими вкладеннями. У сучасній економіці саме корпорації відіграють ключову роль: маючи скромну частку в структурі організаційних форм - не більше 20-25%, корпорації забезпечують 80-90% господарського обороту.

Сутнісні особливості корпорації пов'язані не з масштабом її діяльності і тим більше розмірами. Головна економічна особливість корпорації полягає в тому, що вона виступає закінченою формою відособлення власності від управління і економічно і юридично відокремлена від її засновників та учасників. Це докорінно відрізняє корпорацію від раніше розглянутих ферм і забезпечує їй переваги, що зумовили її провідну роль в економіці. По-перше, обмеження майнової відповідальності дало змогу залучити до інвестування широкі верстви населення, забезпечуючи досить швидку за часом і значну за обсягами централізацію капіталу. Крім того, зниження ризику сприяло активізації новаторської функції підприємництва. По-друге, відокремлення управління від власності припало велику стійкість корпорації як господарського утворення, сутцествующему вже незалежно від її засновників та учасників. По-третє, безперешкодне в умовах розвинутого ринку цінних паперів, переміщення пайової участі через купівлю-продаж акцій дає ще одну істотну перевагу - високу ліквідність, тобто можливість швидко звернути інвестовані кошти в грошову форму, що є надзвичайно привабливим для широкого загалу інвесторів.

Як і будь-яка інша форма, корпорація також не позбавлена недоліків. Перш за все це організаційні труднощі, що виникають при оформленні та реєстрації цієї форми, подолання яких потребує значних зусиль і коштів. Крім того, сам порядок утворення корпорацій досить жорстко регулюється і пов'язаний з певними обмеженнями. Істотним недоліком корпоративної форми організації підприємництва є зайве податковий тягар, що виникає у зв'язку з подвійним оподаткуванням - спочатку прибутку корпорації, а потім дивідендів акціонерів. Вимоги откригосгі у вигляді обов'язкової публікації щорічних звітів про фінансове становище не лише роблять корпорацію більш вразливою для конкурентів, а й орієнтують керівників на досягнення короткострокових цілей, щоб задовольнити вимоги акціонерів і залучити інвесторів.

Проте найбільш гостра проблема корпоративної форми - це складність взаємовідносин між акціонерами та керуючими. Корпорації, юридично належать акціонерам, дуже рідко управляються ними. Зазвичай управлінське вплив акціонерів обмежується виборами керівних органів та участю у виробленні економічної стратегії. Однак на практиці потенційні можливості власників акцій впливати на керівників різко обмежуються браком інформації, а також кваліфікації. Тому акціонери найчастіше схильні підтримувати пропозиції керівництва, і реальна влада виявляється зосередженої в руках керуючих, які здійснюють повсякденне керівництво корпорацією.

Корпоративні об'єднання можуть мати різні форми. Найбільш поширеною з них є акціонерне товариство, мобілізуюче капітал шляхом випуску цінних паперів - акцій та облігацій. Власники акцій є співвласниками і мають право на участь в управлінні, не маючи при цьому будь-якими гарантіями щодо доходу. Власники облігацій, отримуючи фіксований дохід, виступають лише в ролі кредиторів і не беруть участі в управлінні. Головна відмінна особливість акціонерного товариства полягає у вільній циркуляції його цінних паперів на відкритому ринку.

Інший тип корпоративної організації - так звані S-корпорації, що являють собою поєднання рис корпорації та партнерства. Як і в акціонерному товаристві, тримачі акцій S-корпорації несуть обмежену відповідальність. Але, на відміну від акціонерного товариства, кількість учасників S-корпорації законодавчо обмежується, а особливості організації дозволяють уникнути подвійного оподаткування. Широкого поширення набули також професійні корпорації, що представляють собою об'єднання за професійною ознакою - юристів, медиків тощо, які виступають в якості своєрідної форми акціонерного товариства закритого типу. Холдинги (корпоративні організації більш високого рівня) є власниками акцій інших корпорацій і виступають своєрідною формою регулювання всього корпоріро-ного співтовариства.

культура здоровья личности