Головна Економічна теорія Національне громадське відтворення Характер зміни пропорцій перехідної економіки
черты политической власти

Характер зміни пропорцій перехідної економіки

У системі державного соціалізму було сформовано особливий тип пропорційності, який став результатом впливу низки взаємно суперечливих факторів.

По-перше, це чинники прискореного індустріального розвитку країни шляхом централізованого спрямування ресурсів накопичення, інвестицій у розвиток промисловості та накопичення основних виробничих фондів. У результаті в народному господарстві СРСР була створена могутня індустріальна база, вітчизняна промисловість, але сформована структура з надмірно високою часткою галузей, що виробляють засоби виробництва. Це знайшло вираження в дуже високій частці підрозділи I у суспільному виробництві (понад 66% у 80-х роках) і групи «А» (виробництво засобів виробництва в промисловості) - 72,4% в 1990 р.

По-друге, істотний вплив на формування структури народного господарства мала потребу не тільки у створенні власної паливно-енергетичної бази для розвитку промисловості, але й одночасне збільшення зобов'язань перед партнерами - країнами РЕВ з поставок палива та сировини. Закритість радянської економіки за недостатньої конкурентоспроможності продукції також стимулювала експорт сировинних продуктів і енергоносіїв з метою збільшення надходжень валюти. У результаті сформувалася не просто орієнтована на виробництво засобів виробництва, а надто обтяжені структура промисловості та народного господарства - з переважанням капіталомістких сировинних і паливно-енергетичних галузей: до 1990 р. в паливно-енергетичний комплекс вкладалося 12,8% усіх капіталовкладень, а в усі галузі, пов'язані з виробництвом сировини енергоносіїв і первинних матеріалів, - майже 50%.

По-третє, істотна деформація структури народного господарства була викликана розвитком військово-промислового комплексу, який, за деякими оцінками, становив понад 50% вітчизняного машинобудування. У силу особливого характеру продукції, а також міжгалузевих взаємодій ВПК із сировинними галузями вплив цього фактора на всю структуру промисловості та народного господарства був надзвичайно великий.

По-четверте, слабка схильність народного господарства змін була пов'язана і з недооцінкою оновлення засобів виробництва і переоцінкою ролі нагромадження в народному господарстві. В валових капіталовкладеннях частка невідшкодування основних засобів весь час падала, що вело до поділу економіки на два сектори - все зростаюча частина багатства була представлена в морально застарілому вигляді при постійному створенні підприємств з новою технологією. У результаті виникла складна технологічна структура з великою питомою вагою застарілих технологій та засобів виробництва.

Результатом даної структури відтворення, а також інших особливостей економічної системи стало зниження ефективності економіки, збільшення частки екстенсивних і падіння частки інтенсивних факторів економічного зростання; відповідно, у 80-х роках не тільки сповільнилися темпи економічного розвитку, але до початку 90-х років економіка увійшла в криза, посилена непродуманими політичними рішеннями. Стало очевидним, що без зміни структури народного господарства неможливо забезпечити зростання ефективності.

Перетворення пропорцій відтворення і народного господарства структури - особливо складний процес. Він не може бьпь здійснено в короткі терміни, тому що для цього потрібні великі капіталовкладення і досить тривалий інвестиційний період. Якщо не враховувати інерційність структури народного господарства, то будь-яких заходів економічної політики можуть призвести до загострення кризи в перехідній економіці. Економіка Росії зіткнулася з рядом інших, що ускладнюють перебудову структури, факторів - руйнуванням РЕВ і Радянського Союзу. Все це не могло не привести до нових протиріч і кризовим явищам.

Зміна пропорцій відтворення і структури народного господарства відбувалося до 1999 р. в умовах систематичного спад виробництва, падіння валового внутрішнього продукту і продукції основних галузей економіки. У цих умовах не була вироблена ефективна структурна політика, практично була відсутня промислова політика, орієнтована на перетворення структури національної економіки. В умовах лібералізації економіки та прискореної її відкритості це привело до того, що склався ряд несприятливих тенденцій до зміни пропорцій відтворення і структури народного господарства.

Сталося «обваження» структури народного господарства. З самого початку перетворень паливно-енергетичні галузі скористалися перевагами лібералізації цін і зовнішньої торгівлі. Завдяки випереджального росту цін на енергосировинного ресурси в порівнянні з рівнем інфляції, наддохідності експорту за рахунок відриву валютного курсу від паритету купівельної спроможності рубля та іншим чинникам ці галузі опинилися у більш вигідному становищі. Одночасно погіршало становище переробної промисловості та сільського господарства, які опинилися під цінової навантаженням, викликаної подорожчанням енергоносіїв, і відчули наслідки стиснення внутрішнього платоспроможного попиту та зростання конкуруючого імпорту. Внаслідок паливно-енергетичний комплекс став виконувати ключові економічні функції національної бізнесу - підтримку рівня споживання (за рахунок імпорту) і зростання державних бюджетних доходів (за рахунок податків). У результаті сформувалися всі основні дисбаланси структури пропорцій перехідною економіки.

Про це свідчать зрушення в промисловому виробництві.

У підсумку за роки перетворень спад відбувався вкрай нерівномірно в галузевому розрізі. Найменшим він опинився в паливно-енергетичному комплексі і в кольоровій металургії, де вже з середини 1994 виникла тенденція зростання. Слабкіше, ніж у середньому по промисловості, був спад у чорній металургії, а в хімічній і нафтохімічній промисловості, де максимальна глибина зниження інтенсивності виробництва була трохи більшою за середню, відновлення йде випереджаючими темпами. Всі ці галузі в процесі перехідного періоду значною мірою зорієнтувалися на експорт. Галузі ж, орієнтовані в основному на внутрішній ринок, зазнали істотно більш глибокий спад, за винятком харчової промисловості, динаміка виробництва в якій не сильно відрізняється від динаміки промисловості в цілому Найбільший спад зазнали галузі, що виробляють переважно кінцеву продукцію.

Отже, в процесі економічної трансформації вихідна диспропорція в російській промисловості, що виявляється в гіпертрофованому розвитку видобувних галузей, значно збільшилася. Відбувся перехід на новий рівень пропорцій між виробництвом сировини, проміжної і кінцевої продукції, відповідний «обваження» структури промислового виробництва.

Відповідно збільшилася частка паливно-енергетичного комплексу і знизилася частка машинобудівного та інвестиційного комплексів.

Сповільнився процес відшкодування при скороченні накопичення. У ході перетворень відбулося тривале збіг двох даних несприятливих виробничих процесів. На протязі усього періоду з 1990 р. мало місце стійке падіння інвестицій, що знайшло вираження у зменшенні реального обсягу валового накопичення та його частки у валовому національному продукті. За період з 1990 р. по 1999 р. інвестиції в основний капітал зменшилися з фізичного обсягу на 77%. У 1999 р. вони становили, отже, всього 23% від рівня 1990 р. Одночасно істотно зменшилися інвестиції в реальний сектор економіки. Про це свідчить зменшення частки інвестицій у галузі, що виробляють товари з 55% у 1992 р. до 41% в 1998 році. Зростання даної частки у 1999-2000 роках., Як і деяке збільшення інвестицій в 1999 та 2000 років., Не ліквідували довготривалу тенденцію накопичення. У результаті частка валового нагромадження у ВВП з 1992 по 1999 рр.. послідовно знижувалася з 26,7 до 15,1%. Одночасно частка нагромадження в основний капітал знизилася з 24,7 до 15,8%.

Як зазначалося вище, відшкодування накопиченого багатства є умовою збереження колишнього об'єму виробництва. Для всього періоду перетворень було властиве зменшення ресурсів, що спрямовуються на заміну основних фондів, що відслужили свій нормативний термін. Фактично мало місце використання амортизації не на відшкодування, а на грошове накопичення і заощадження, які використовувалися, як правило, непродуктивно. Коефіцієнт вибуття основних фондів при цьому зменшився у промисловості - з 1,8 до 1,0% в період з 1990 по 1999 рр.., У сільському господарстві - з 3,3 до 1,3% і в будівництві - з 5,2 до 1 , 5%. Відкладене на майбутнє вибуття основних фондів потребуватиме в найближчі роки різкого збільшення інвестицій у відновлення раніше накопиченого виробничого та невиробничого потенціалу. Це значно посилює труднощі макроекономічної політики, оскільки одночасно необхідно вирішувати завдання збільшення виплат за зовнішнім боргом.

Таким чином, до початку нового етапу перетворень національна економіка Росії опинилася в лещатах складної відтворювальної проблеми - необхідність одночасного вирішення завдань оновлення техніки та інвестування з метою збільшення чистого накопичення і, отже, прискореного економічного зростання. Дані завдання у відомих межах можуть бьпь вирішені шляхом оновлення фондів на новій технологічній основі. Однак цього недостатньо. Потрібен пошук нових джерел накопичення за рахунок широкого використання амортизації на відшкодування, впровадження сучасних форм прискореної амортизації, стимулювання інвестиційної діяльності, залучення іноземного капіталу та пріоритетних вкладень в реальний сектор економіки.

Сформувався експортно-орієнтований сектор на базі видобувних галузей при відставання реального сектора економіки. За десятиріччя в російській економіці склалася модель національного господарства, коли поряд з традиційним, обслуговуючим національний ринок сегментом, сформувалася економіка, орієнтована на зовнішній ринок. Відносини між цими двома сегментами придбали складний характер: про міру зближення внутрішніх і світових цін і поглиблення економічного спаду, як правило, посилюється боротьба <двох економік »за доступ до ресурсів, умови господарювання (політика валютного курсу, податків на продукцію паливно-енергетичних галузей і т.д.). Проблема полягає в тому, що експертно-орієнтований сектор має базою енергосировинного комплекс, а реальний промисловий сектор був поставлений у складні умови конкуренції із зарубіжними партнерами і випускав низькоконкурентний продукцію.

У підсумку на одному полюсі (експортно-орієнтований сектор) зосереджені непропорційно високі доходи (і, відповідно, податки) та інвестиції. У силу сформованих цінових співвідношень рівень доданої вартості на одного зайнятого в експортно-орієнтованому секторі в 2,5 рази вище, ніж у внутрішньо-орієнтованому. У результаті, маючи в своєму розпорядженні відносно невеликим виробничим потенціалом, цей сектор забезпечує близько половини товарообігу і майже третину податкових платежів. На іншому полюсі (внутрішньо-орієнтований сектор) зосереджена основна частина зайнятих (42%). Відповідно цей сектор несе і основні витрати через недовикористання спроможності і нестачі інвестицій на розвиток.

Пожвавлення економіки після кризи 1998 р. не усунуло переважного розвитку експортно-орієнтованого паливно-енергетичного сектору Переорієнтація інвестицій на реальний сектор відбувається ще недостатньо швидко. Вилучення рентних платежів і використання їх державою в якості підтримки високотехнологічних галузей та реального сектора - найважливіші напрями реальної модернізації економіки.

Зростання частки кінцевого споживання в структурі суспільного продукту відбувався при зменшення реального споживання населення і держави. Суперечливим відображенням складних виробничих процесів в національному відтворенні є стійке підвищення частки кінцевого споживання у суспільному продукті. Це знаходить вираз насамперед у відносному збільшенні кінцевого продукту суспільства в порівнянні з проміжним споживанням. За період з 1990 по 1999 рр.. частка проміжного продукту зменшилася з 47,4 до 44,8% у всьому обсязі сукупного продукту при відповідному збільшенні частки валового внутрішнього продукту в ринкових цінах. За цей же період у валовому внутрішньому продукті витрати на кінцеве споживання збільшилися з 62,6% до 68,8. Дане збільшення відбулося головним чином за рахунок збільшення частки споживання домашніх господарств з 41,4 до 50,4%. Дані процеси відбувалися на тлі зазначеної вище зниження реальних доходів населення та рівня життя, наростання проблем бідності. Отже, підвищення частки кінцевого споживання у ВВП носить відносний характер. З однієї сторони, воно є результат швидкого падіння частки валового накопичення, а з іншого - більшої стійкості споживання на тлі загального падіння обсягів виробництва суспільного продукту в порівнянних цінах. Одночасно відбувався ще один суттєвий відтворювальний зрушення у виробництві валового внутрішнього продукту. Діялося послідовне збільшення частки послуг у ВВП з 32,6% в 1990 р. до 50,1% у 1999 р., що в певному розумінні стабілізувало рівень кінцевого споживання і сприяло зростанню його частки в суспільному продукті.

На новому етапі розвитку має відбутися перехід до якісно нової динаміки суспільного продукту і виробництва, коли при зростанні суспільного виробництва буде досягнуто стабілізації частки кінцевого продукту при зростанні реального споживання домашніх господарств та держави. Як показує досвід розвинених держав, саме така пропорція характерна для соціально-економік стійких.

Здійснення промислової цілеспрямованої політики на новому етапі має не лише забезпечити реалізацію конкурентних переваг російської економіки, але і тип пропорцій відтворення, що забезпечує стійкий довготривалий зростання та соціальну стабільність економіки.

опасные инфекционные заболевания